Напередодні з офіційним візитом до України прибула голова парламенту Сербії Ана Брнабич — політикиня, яка увійшла в історію як перша відкрита лесбійка на посаді прем’єр-міністерки у Східній Європі. Її призначення свого часу стало символом європейських прагнень Сербії — держави, що прагнула показати свою відданість демократичним цінностям і прагнення до ЄС.
Втім, за сім років перебування Брнабич на чолі уряду, Сербія так і не змогла подолати проросійські настрої в політичних елітах і не просунулась у реальному виконанні реформ, необхідних для вступу до Європейського Союзу.
Про це у соцмережах Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”.
Європейський імідж без реального поступу
Присутність відкритої ЛГБТК+ політикині у вищій владі створювала враження модернізації країни, але, як відзначає Єврокомісія у своєму останньому звіті, Сербія “досягла певного рівня підготовки, але не зробила жодного прогресу” у сфері фундаментальних прав людини.
Зокрема, обіцяні урядом кроки для захисту прав ЛГБТК+ людей так і залишилися на рівні стратегій і законопроєктів, що ніколи не дійшли до практичної реалізації. Так само не було ухвалено рішень, які б забезпечили правове визнання одностатевих пар, як того вимагає Європейський суд з прав людини.
Спільні виклики для Сербії та України
Ситуація у Сербії виглядає тривожно знайомою для України. Як і Київ, Белград у звітах Єврокомісії отримує ті самі зауваження — захист ЛГБТК+ людей залишається на папері, а боротьба з мовою ворожнечі та злочинами ненависті потребує реальних кроків, а не декларацій.
Попри формальні заяви про євроінтеграцію, відсутність реальних дій у сфері прав людини може стати головною перешкодою на шляху обох країн до ЄС.
Урок для українського парламенту
Візит Ани Брнабич до Києва — це не лише дипломатична подія, а й нагадування Верховній Раді України: європейський шлях вимагає не символічних жестів, а системних змін.
Закон про реєстровані цивільні партнерства, ефективна боротьба з гомофобними злочинами та визнання рівності всіх громадян — це не поступка Заходу, а показник зрілості держави, яка дійсно прагне стати частиною вільного світу.
Як показує приклад Сербії, одна відкрита політикиня у владних колах — це ще не гарантія європейських реформ. Україна має шанс не повторити чужих помилок і довести, що її прагнення до рівності — не лише декларація, а реальний вибір майбутнього.
