Якщо Україна програє, ми будемо першими жертвами
Переклад інтервʼю Віктора Пилипенко виданню taz.de.
Ветеран Віктор Пилипенко був одним із перших українських військових, які здійснили камінг-аут. Зараз він продовжує боротися за права ЛГБТ-спільноти.
taz: Пане Пилипенко, ви захищаєте свою країну з часів Революції Гідності у 2014 році. Ви відкрито гей. Чи зросла за понад десять років війни толерантність до квір-людей в українській армії?
Віктор Пилипенко: Ситуація сьогодні дуже інша. Коли я зробив камінг-аут у 2018 році, гомофобія була дуже поширеною. Багато українців вірили, що на фронті немає гей-чоловіків, що геї не можуть бути захисниками, патріотами. Я та інші чоловіки й жінки в армії, які відкрито заявили про свою сексуальність, були як чорні лебеді. Цим кроком ми почали змінювати ставлення багатьох українців до ЛГБТ-людей. Хоча дехто критикував, що пріоритетом має бути війна з Росією.
taz: Тоді ви були лише другим українським військовим, який здійснив камінг-аут. Як відреагували на це ваші товариші по службі?
Пилипенко: На той момент я був ветераном, і лише з лютого 2022 року знову став дійсним військовим. Для мене це було щось екзистенційне. Я хотів і як цивільний продовжувати боротися за демократичну Україну. Лише кілька товаришів з моєї старої частини висловилися гомофобно щодо мого камінг-ауту. Переважна більшість підтримала мене.
taz: За оцінками, близько десяти відсотків українських військових є ЛГБТ, тобто лесбійками, геями, бісексуалами або трансгендерними людьми — приблизно стільки ж, скільки й у суспільстві в цілому. Багато хто повідомляє, що після камінг-ауту їм доводиться змінювати підрозділ через цькування та погрози.
Пилипенко: Гомофобія й надалі залишається великою проблемою в українській армії. Є підрозділи, де солдати цього не приховують. Однак вони не є репрезентативними для всіх Збройних Сил. Проблема в тому, що Збройні Сили хоч і дотримуються демократичних статутів, але гомофобія офіційно не визнана як форма дискримінації. Тому наше об’єднання «Військові ЛГБТ» консультує постраждалих в армії.
taz: У 2019 році ветерана-гея Василя Давиденка побили п’ятеро осіб по дорозі додому — очевидно, це був гомофобний напад. Чи часто трапляються такі атаки?
Пилипенко: Мене також фізично атакували цього року. Вже тоді українське суспільство було обурене цими двома нападами, тому що ми, в першу чергу, вважалися ветеранами війни, а не геями. В очах багатьох це був напад на захисників України. Відтоді фізичних нападів на спільноту майже не було, в основному це були гомофобні коментарі в соціальних мережах. Але нещодавно, 18 серпня, стався інцидент за участі Дениса Нікітіна.
taz: Російського неонациста, справжнє ім’я якого Денис Капустін, що зараз воює на боці України як доброволець проти Росії.
Пилипенко: Я був на панахиді за загиблим на фронті лівим художником Давидом Чичканом на Майдані Незалежності в Києві. Його бажанням було, щоб на церемонії було якомога більше прапорів, що символізують свободу. Ми з другом принесли райдужний прапор. Денис Нікітін також був на Майдані й вирвав у мене прапор. Я накинувся на нього, щоб повернути прапор. Потім втрутилися інші люди, але вони не знали, хто я і хто нападник. Зрештою, і Нікітін, і я отримали перцевим спреєм в обличчя.
taz: Перед повномасштабним вторгненням Росії у лютому 2022 року праві екстремісти неодноразово нападали на щорічний Київський Прайд-марш. Після дворічної перерви, спричиненої війною, минулого року він знову відбувся. Чи став він тепер мирнішим?
Пилипенко: Ми також беремо в ньому участь. Деякі військові отримують відпустку від свого керівництва для участі в Прайд-марші. Поліція постійно просить нас не організовувати Прайд-марші, оскільки вони не хочуть гарантувати нашу безпеку. Але наші права людини не можуть бути відкладені на майбутнє. Ця війна — це боротьба за те, чи належимо ми до європейського світу з європейськими цінностями, до якого ми завжди належали, чи до світу російської тиранії, де немає свободи для особистості. Тому боротьба за найменшу меншину є надзвичайно важливою.
taz: Одна з православних церков у Києві відкликала у вас «Медаль за жертовність і любов до України», оскільки ви гей. У відповідь багато солдатів і добровольців з протестом повернули свої медалі.
Пилипенко: Українська церква, на жаль, досі гомофобна, навіть її нібито найпрогресивніші частини. Вона завжди була тісно пов’язана з КДБ, а сьогодні з ФСБ. Чоловік, який відібрав у мене медаль, був колишнім агентом КДБ. Але у нас менше проблем з церквою, тому що вона зайнята сама собою.
taz: Для легалізації одностатевих шлюбів необхідно внести зміни до Конституції України, що неможливо в умовах нинішнього воєнного стану. Законопроєкт, поданий у 2023 році, який би легалізував зареєстровані партнерства, застряг в українському парламенті. Чому?
Пилипенко: На жаль, президент Зеленський та його партія «Слуга народу» ігнорують права людини для ЛГБТ-військовослужбовців, хоча й заявляють про свою інклюзивність. Ми постійно розповідаємо депутатам про те, як людям забороняють відвідувати своїх поранених партнерів у лікарні, як вони не мають прав у разі їхньої смерті, як їхні спільні діти можуть потрапити до дитячого будинку. Вони постійно відповідають вигаданими причинами, мовляв, церква проти, і так далі. Це лицемірство. Тому що щоразу, коли є непопулярний закон, який приніс би їм особисту вигоду, громадська думка раптом перестає мати значення. Тому ми говоримо Зеленському і його партії: не грайтеся з життям захисників цієї країни.
taz: Згідно зі звітом Київського міжнародного інституту соціології, 70 відсотків українців вважають, що квір-люди повинні мати рівні права з усіма іншими. Чи є парламент консервативнішим, ніж суспільство?
Пилипенко: Так, саме так. Громадська думка надзвичайно змінилася за останні роки. Але українські депутати ігнорують це.
taz: Україна воює проти авторитарного, гомофобного режиму в Москві. Чи не лякає вас ще більше майбутнє, якщо Україна програє війну?
Пилипенко: Ми усвідомлюємо: якщо Україна програє, ми будемо першими жертвами російського режиму. Росія використовує гомофобію як інструмент у цій боротьбі, яка також спрямована проти Європи. «До Берліна» — це гасло з Другої світової війни, яке росіяни сьогодні знову пишуть на своїх танках. Кремль говорить про «Гейропу», яка складається з геїв і фашистів. Він зображує війну як боротьбу проти корумпованих західних цінностей, які нібито «огеюють» російську молодь. Ця пропаганда мотивує росіян воювати проти України.
taz: Чи зробила гомофобна ідеологія Володимира Путіна українців менш гомофобними, щоб відмежуватися від режиму-агресора?
Пилипенко: Ми, як об’єднання «Військові ЛГБТ», вказуємо на спонсоровану державою гомофобію в Росії, щоб пояснити українським гомофобам, до чого це призводить. Ми підкреслюємо, що нам йдеться не лише про захист ЛГБТ-людей, а про права людини та ліберальні цінності. Йдеться про повагу і гідність. Ми боремося тут за всіх.
taz: У серпні президент США Дональд Трамп прийняв Путіна на Алясці, але конкретних обіцянок щодо припинення війни так і не було.
Пилипенко: Це був цирк. І приниження американських військових, які мусили розстелити червону доріжку для військового злочинця. Це ганьба. В Україні ми боремося за наше виживання. Це не той конфлікт, який просто закінчиться за два тижні, як Трамп постійно намагається це подати. Тому нам потрібні далекобійні ракети, такі як Taurus, від Німеччини, щоб атакувати російські нафтопереробні заводи та авіабази для захисту нашого цивільного населення. Адже саме ця інфраструктура дозволяє бойовим літакам перевозити ракети, які вбивають наших цивільних. Смерть не дискримінує, чи є ти геєм чи ні, і чи є ти гомофобом чи ні.
Ніколас Поттер
