“Нам усім треба попуститися”: Соціолог Тимофій Брік про толерантність українців, ЛГБТ та міф про глибоку поляризацію
У червні цього року в Києві відбувся КиївПрайд-2025 під гаслом “Єдність у різноманітті”. Фестиваль та Марш Рівності, що підтримує ЛГБТІК+ спільноту, зібрав близько 1500 українців. Ця подія очікувано викликала дискусії в мережі щодо її доречності під час війни та можливого розколу в суспільстві.
Щоб розібратися в цих питаннях, “УП. Життя” поспілкувалася з доктором соціології та ректором Київської школи економіки Тимофієм Бріком.
Гострі кути публічної дискусії про ЛГБТ та межі суспільного комфорту
Тимофій Брік, як соціолог, спростовує міф про глибоку поляризацію в українському суспільстві. Він стверджує, що українці “доволі толерантно ставляться одне до одного”, а напруга в соцмережах є перебільшенням.
“Як громадянин я вважаю, що права людей – дуже важливі. І не вважаю, що маю право вирішувати, чи доречно це, чи ні. Якщо є група людей, яка хоче захищати свої права – це їхнє рішення. Вони мають на це повне право, незалежно від того, чи йде зараз війна і яка економічна ситуація у державі“, – наголошує Брік.
За даними міжнародного дослідження European Social Survey (ESS), кількість українців, які вважають, що геї та лесбійки повинні мати свободу жити власним життям так, як вони вважають за потрібне, зросла з 20% у 2012 році до 40% зараз. Це свідчить про “суттєвий зсув у ставленні”.
Водночас, коли йдеться про більш конкретні питання, як-от відчуття сорому через приналежність члена родини до ЛГБТ-спільноти (40% відповідей “так”) або право на усиновлення дітей одностатевими парами (лише 20% позитивних відповідей), видно, що “українське суспільство поки що залишається досить консервативним”. Соціолог підсумовує, що “шлях до справжньої рівності ще довгий”, проте це “не системна конфронтація, а скоріше точкові історії”.
Радянські, релігійні, “традиційні”: які культурні коди впливають на толерантність українців
Ставлення до ЛГБТ, як і до “інших”, залежить від кількості інформації та реальних контактів з представниками цих груп. Чим більше люди знають і спілкуються, тим толерантнішими вони стають. Радикальні та консервативні сили часто підтримують наративи про поділ на “своїх” і “чужих”, особливо в періоди нестабільності, що “створює підґрунтя для антимігрантських, анти-ЛГБТ настроїв”.
Український контекст поєднує авторитарну радянську спадщину з показовою риторикою про рівність. Сучасна Україна, хоч і прагне до демократії та ЄС, стала “набагато більш релігійною”. Релігійні спільноти часто займають консервативні позиції, що “прямо впливає на ставлення до ЛГБТ”. Прикладом є блокування ратифікації Стамбульської конвенції через слово “гендер”.
Брік підкреслює, що “немає єдиної причини чи простої відповіді”, оскільки суспільні настрої формуються “складною комбінацією” різних чинників.
Як повномасштабне вторгнення змінило тональність публічної розмови про ЛГБТ
Війна стала потужним чинником, що змінив тональність розмови про ЛГБТ. Збільшилася видимість ЛГБТ-спільноти, зокрема завдяки присутності військових на прайдах.
“Коли суспільство бачить, що ЛГБТ – це не “чужі”, не “поза системою”, а такі ж, як усі, що воюють, працюють, втрачають друзів і будують країну, це змінює ставлення”, – пояснює Брік.
За його словами, відбувся “зсув: від абстрактного толерування до певного прийняття”. Також з’являється політична підтримка, пов’язана з курсом на ЄС. Однак Брік застерігає: “наративи – це потужна сила, проте вони не вічні”. Без законодавчих та інституційних змін ці досягнення можуть бути втрачені, як це сталося в Росії.
Формула порозуміння: як людям з різними поглядами вживатися в одному суспільстві
Ключем до зниження напруги в суспільстві є зменшення відчуття нерозуміння між різними групами.
“Навіть коли ви не погоджуєтеся з кимось, дайте людині зрозуміти, що ви її принаймні почули”, – радить Брік. Він наголошує на важливості поваги до чужої точки зору, навіть якщо є розбіжності.
Зміни в суспільній поведінці відбуваються через приклад та рольові моделі. Медійні особи та активісти повинні показувати приклад поважливого діалогу, не починаючи з знецінення.
Тимофій Брік визнає, що це непросто, особливо коли є власні тригери. Однак, на його думку, “нашим усім треба трохи попуститися” і дати іншим “кредит довіри”.
Щодо балансу між активною боротьбою за права та чутливістю до суспільного контексту, Брік зазначає, що “ризик є”. Надмірний тиск та знецінення можуть викликати зворотну реакцію. Активізм має бути системним, з чіткою комунікацією та побудовою коаліцій, щоб уникнути внутрішніх конфліктів та зберегти довіру суспільства.
