«Молдова не стане Москвою Путіна» — активісти відповіли на насильство та звинувачення після ЛГБТ-маршу в Кишиневі
Марш гордості в Кишиневі пройшов 15 червня на тлі суперечок з поліцією, тиску примара та спроб дискредитації з боку проросійських політиків. В агресії опонентів під час ходи та після її закінчення деякі звинуватили… організаторів маршу, які «грають на руку Москві». Навіщо проводити ходу на захист ЛГБТ у «напруженій обстановці» і чи справді це на догоду Кремлю — у матеріалі nokta.
Що трапилося?
До, під час та після ЛГБТ-маршу на його учасників нападали: контрпротестуючі та невідомі в масках проявили агресію як вербально, так і фізично. Однак навіть ті, хто підтримує ЛГБТ-спільноту, розділилися в думках — варто було чи ні проводити марш після такої кампанії з розпалювання ненависті, яку напередодні розгорнули в Молдові шоровці, соціалісти та примар Кишинева.
Більше того, на Genderdoc-M посипалися докори у сприянні російській пропаганді: «у правозахисної організації московські корені», «марш зашкодить партії PAS перед виборами до парламенту», «ЛГБТ-спільнота підставила всю країну заради своїх інтересів».
Редакція nokta звернулася до організаторів ходи, щоб з’ясувати, навіщо все ж таки провели марш, які насправді корені у правозахисної організації та чому мовчання — не вихід.
Фото: Юрій Гандрабура
Навіщо, незважаючи на перешкоди, провели марш?
Нагадаємо, 15 червня за десять хвилин до початку ходи вулиця Букурешть залишалася відкритою для транспорту. Поліція не перекрила маршрут, як це робилося в минулі роки, і навіть намагалася переконати присутніх, що захід не має дозволу. Однак один з організаторів заходу, Василе Міклеушану, показав погодження від примарії.
За словами організаторів, у марші взяли участь близько тисячі людей. Це більше, ніж у 2024 році.
Фото: Василе Міклеушану.
«Це був марш громадянської непокори, яким я пишаюся. Ми ясно дали зрозуміти: ні Чебан, ні Додон, ні навіть міністр внутрішніх справ не можуть розпоряджатися нашими правами», — коментує для nokta Анжеліка Фролов з Genderdoc.
Колона з тисячі людей все ж рушила, але через 200 метрів її перенаправили на сусідні вулиці. Причини прямо не озвучили, але, за словами активістів, влада намагалася уникнути зустрічі з опонентами — православною ходою та акцією соціалістів.
Критики мирної акції писали в соцмережах, що марш потрібно було перенести, щоб «не провокувати» суспільство перед парламентськими виборами в Молдові.
«Якщо ти невидимий, значить, тебе не існує. А ми не дозволимо, щоб нас не було. Коли ми починаємо відмовлятися від прав — заради виборів, заради “стабільності”, заради чужого комфорту — ми їх втрачаємо. Марш важливий саме в такі переломні моменти. Ми або йдемо до рівності, або до авторитаризму», — пояснює для nokta режисер та співробітник Genderdoc Лео Збанке.
Цю ж думку поділяє організатор ходи та засновник медіа BangBang Василе Міклеушану: «Мовчання та невидимість — не вихід. Говорити, що ми “спровокували” — значить стати на бік тих, хто обмежує права. А таких чимало: від примарії до партій, що грають у політику життями вразливих людей».
«Примар Іон Чебан влаштував дешеве політичне шоу. Він став першим мером, який спробував порушити Конституцію, обмеживши марш, який був повністю узгоджений. Ми не дозволили себе зупинити — ми вийшли, незважаючи на все», — каже Міклеушану.
Що відповідати на аргументи на кшталт «самі винні»?
Крім спроб з боку православних спровокувати бійку під час ходи, були й інші агресивні випади. Так, після закінчення маршу в центрі міста двоє чоловіків у масках напали на учасницю ЛГБТ-маршу. Один з них вдарив її ногою по обличчю. Організація Genderdoc надала постраждалій юридичну підтримку.
«Ми прибули через кілька хвилин, дали юридичні рекомендації та супроводжуємо її й далі. Ми також працюємо з поліцією», — каже Фролов.
Однак і в цьому випадку в соцмережах з’явилися коментарі на кшталт «самі винні». Мається на увазі, що учасники ЛГБТ-маршу «самі винні» і «спровокували» агресорів.
«Звинувачувати жертву — це метод, за допомогою якого люди хочуть зберегти віру у справедливий світ. Наче кожен отримує те, що заслужив. Коли людина стикається з насильством або несправедливістю, багатьом простіше повірити, що жертва “сама винна”. Не хочеться визнавати, що подібне може статися і з тим, хто звинувачує жертву, — без жодної причини. Але це брехня. Будь-кого можуть побити на вулиці просто тому, що агресору не сподобається його мова, музика або релігійний символ. Завжди винен нападник», — вказує активістка.
Відомо, що приблизно в той же час у сквері Європи до учасників ЛГБТ-маршу, що залишилися, підійшла група чоловіків з камерами і нав’язливими запитаннями про сексуальну орієнтацію та наркотики. Ці провокації — ще одне нагадування: загроза для спільноти ЛГБТ не зникає після закінчення маршу.
Чому ЛГБТ звинуватили у зв’язках із Кремлем?
Ще одна категорія звинувачень з’явилася в коментарях у телеграм-каналі nokta — нібито ЛГБТ-марш дестабілізує країну, а його організатори «працюють на Москву».
Ми звернулися за коментарем до керівництва правозахисної організації Центр Genderdoc-M.
«Genderdoc існує з 1998 року в Молдові і був заснований молдаванами. Тоді Москва ще була символом демократичних змін. Але сьогодні ми з Росією — в різних всесвітах. І я сподіваюся, Молдова ніколи не стане Москвою Путіна», — підкреслює Анжеліка Фролов.
Чому мовчання — не вихід?
Що стосується пропозиції «стратегічно відступити», то на це активісти відповіли наступне.
«Марш показав, що ми не боїмося, що нас стає більше. Ми показали: у нас є голос, і ми будемо його використовувати», — говорить Лео Збанке.
Василе Міклеушану резюмує: «Навіть ті, хто почувався небезпечно, говорили, що прийдуть і наступного року. Тому що зрозуміли — без боротьби нічого не змінити».
Наприкінці ходи 15 червня Василе подякував усім учасникам, організаторам, пресі та поліції — оскільки безпеку ЛГБТ-маршу врешті-решт забезпечили правоохоронці.
Платформа BangBang підсумувала у себе в соцмережах все, що сталося: «Марш виріс з історії опору насильству та гнобленню. І цього року ми показали, що більше не боїмося — ні погроз, ні маніпуляцій. Навіть коли нам сказали: “ми не впевнені, що зможемо вас захистити”, ми все одно пішли вперед — заради себе та тих, кого змусили мовчати. Тим, хто питає, чи можна було уникнути конфлікту, відповідаємо: захист прав людини — не провокація, а принцип. І ми не зупинимося. Восени ми будемо голосувати за демократичну Молдову — не за авторитарну державу».
