«Ми воюємо, ми маємо травми війни, ми існуємо”: Захист прав ЛГБТ+ ветеранів в Україні
На тлі визвольних змагань України розгортається ще одна боротьба – за рівні права для ЛГБТ+ військовослужбовців. Ризикуючи життям на передовій, багато з них продовжують стикатися з упередженнями та ворожістю й після повернення додому. Нещодавнім прикладом є намагання ультраправих груп зірвати квір-кінофестиваль Sunny Bunny 2025, що проходив у квітні в Києві. А серед тих, хто з гордістю відвідав фестиваль, були і самі ЛГБТ+ військові, які відкрито заявляли про своє право на гідність та повагу. Громадська організація «Українські ЛГБТ-військові та ветерани за рівні права» за фінансування ЄС адвокує, надає юридичну підтримку та інформує громадськість про цих відважних людей, сприяючи формуванню України, в якій відвага усіх захисників буде однаково вшанована.
«Тема ЛГБТ все ще залишається табуйованою в українській армії. Дискримінація – як під час служби, так і після неї, – глибоко укорінена у посттоталітарній свідомості, яка все ще присутня в нашому суспільстві», – говорить Віктор Пилипенко, голова «Українських ЛГБТ-військових та ветеранів за рівні права». У 2018 році сформувалась невелика спільнота, а до 2021 року вона переросла в офіційну організацію, що відстоює права ЛГБТ-військовослужбовців у збройних силах.
Війна не бере до уваги вразливі сторони ЛГБТ-людей. Багато геїв і трансгендерних людей є емоційно тендітними і вони страждають від воєнних травм. Проте, там, де вони воюють, часто не зважають на їхній добробут та ефективність їхнього використання. «Треба розуміти, що багатьох просто вб’ють на фронті, кинуть, як солому в піч», – підкреслює Віктор, який відчув на собі сувору реальність фронту з 2014 року.
Під час служби ЛГБТ-військові часто стикаються з системною дискримінацією та жорстоким поводженням: командири розпускають про них плітки, саботують їхню кар’єру та навмисно призначають на найризикованіші місії. Це зловживання посилюється, якщо вони виступають проти корупції або некомпетентності, що призводить до ізоляції, відчаю і, в деяких випадках, до дезертирства. Крім того, одностатевим партнерам відмовляють у визнанні, виключаючи їх з державних програм підтримки, доступних для сімей військовослужбовців. Хоча законопроект №9103 про цивільне партнерство був підготовлений вже давно, він досі не прийнятий, що ще більше закріплює цю нерівність.
Щоб протистояти цій несправедливості, громадська організація створила активну спільноту з понад 600 ЛГБТ-ветеранів, у тому числі з інвалідністю та звільнених зі служби. За підтримки ЄС через Міжнародний фонд «Відродження» () вони відкрили ветеранський хаб у Києві – безпечний, інклюзивний простір, що пропонує психологічну, юридичну підтримку рівних рівним. Він швидко став життєво важливим прихистком для багатьох. «Тут ми почуваємося захищеними, в колі однодумців, нормальними», – каже Дмитро Павлов (32 роки), ветеран-гей.
Дмитро мобілізувався в березні 2022 року, але через три місяці був поранений під Бахмутом. Під час одужання він знайшов спільноту організації в Instagram і звернувся до Віктора Пилипенка. «Це був складний період для мене – я не спілкувався з батьками, мої побратими воювали, і я не мав достатньо підтримки», – згадує Дмитро. У хабі він побачив надихаючі приклади інших поранених бійців і знайшов у собі мужність публічно заговорити про свою ідентичність: «Я зрозумів, що хочу жити вільно, дихати на повні груди». Відтоді Дмитро є активним членом спільноти, амбасадором кінофестивалю Sunny Bunny, учасником КиївПрайду та зустрічей з народними депутатами.
Правові важелі на захисті рівності
Юридична підтримка організації стала важливою для багатьох. 37-річна військова медикиня-лесбійка, яка побажала залишитися анонімною, розповіла, що юридичні консультації організації допомогли їй зорієнтуватися в складному процесі демобілізації та допомогли підготувати потрібні документи. «Юрист дуже допоміг у підготовці необхідних документів», – згадує ветеранка.
Завдяки фінансуванню ЄС «Українські ЛГБТ-військові та ветерани за рівні права» щомісяця обробляють 15-30 індивідуальних правових запитів, починаючи від процедури звільнення та медичної документації і закінчуючи запитами на відпустку та підтвердження статусу учасника бойових дій. «Вісімдесят відсотків наших клієнтів – це чинні військовослужбовці», – розповідає Олександр Данилов, юрист організації. «Потреба в допомозі часто пов’язана з відсутністю чітких правових норм, особливо у справах, що стосуються ЛГБТ, наприклад, коли військовослужбовець змінив стать після отримання статусу учасника бойових дій, або коли партнери намагаються отримати доступ до інформації про зниклих безвісти близьких через відсутність юридичного визнання їхньої сім’ї».
Один зі знакових випадків стосувався ветерана, який здійснив трансгендерний перехід після отримання посвідчення учасника бойових дій. Влада не була впевнена, як діяти далі, але громадська організація успішно організувала відповідні зміни в посвідчення. «Це чудове відчуття, коли ми можемо змусити систему працювати на користь людей», – зазначає юрист.
На жаль, не всі справи закінчуються перемогою, часто через відсутність правової бази. Багато з них пов’язані з переслідуваннями, тілесними ушкодженнями на ґрунті ненависті до ЛГБТ-людей, а також зловживаннями з боку командирів. «Відсутність регулювання підкреслює нагальну потребу в правовій допомозі, – каже Олександр. «Незважаючи на обмежені ресурси, ми продовжуємо надавати підтримку pro bono, щоб задовольнити численні запити не лише ветеранів, а й військовослужбовців».
Від поля бою до книгарні
У квітні 2025 року громадська організація запустила одну з найпотужніших своїх ініціатив – новаторську книгу «ЛГБТІК+ ветерани в російсько-українській війні». У книзі, написаній ветеранкою та правозахисницею Аліною Сарнацькою, зібрані свідчення ЛГБТ-військових та їхніх союзників. «Ці історії важливі не лише для ЛГБТ-спільноти, але й для всієї країни. Йдеться не лише про визнання – мова тут про карбування історії України, яка включає всіх її захисників».
Ідея книги перегукується з минулим, нагадуючи про те, як після Другої світової війни свідчення про ЛГБТ-військових доводилося по крихтах збирати з розрізнених джерел у багатьох країнах, а знайдених свідчень було дуже мало, незважаючи на те, що таких військових було багато. Ця книга сприяє збереженню української культури та пам’яті, гарантуючи, що ЛГБТ-ветерани не будуть стерті з історії.
Рушій видимих змін
Організація все більш видима у публічному просторі, вона стала важливим гравцем у просуванні правових реформ, включаючи питання цивільних партнерств та антидискримінаційних законів. «Кожен успіх – це крок до повної рівності», – каже голова організації. «Ми працюємо з Міністерством оборони, Міністерством у справах ветеранів, Інститутом гендерних радників та посольствами. Зміни повільні, але вони реальні». Їхні зусилля приносять свої плоди. Нещодавні опитування свідчать про різке зростання громадської підтримки прав ЛГБТ серед українців, оскільки люди бачать, як військові-ЛГБТ жертвують собою пліч-о-пліч зі своїми побратимами.
Для України боротьба за права ЛГБТ тісно переплітається з боротьбою за демократію та незалежність. І для активістів та ветеранів, які стоять в центрі цієї історії, Міжнародний день боротьби з гомофобією, біфобією та трансфобією, який щорічно відзначається 17 травня, є більше, ніж просто датою – це нагадування про сміливість та відданість, з якою вони захищають права ЛГБТ-спільноти під час війни. «Ми не тилові війська. Ми виконуємо такі ж бойові завдання, втрачаємо близьких, отримуємо поранення, гинемо. Ця громадська організація захищає наші права і робить ЛГБТ-військових видимими», – підсумовує Дмитро.
Авторки: Вольга Прохарава, Олена Кіфенко
