Уперше: релігійна трансгендерна жінка служить у бойовій частині ЦАХАЛу
Мааян Гросс закликає й інших релігійних ізраїльтян віддати борг батьківщині
“Мені важливо показати релігійним ізраїльтянам, що не слід піддаватися стереотипам і що час подивитись на багато що під іншим кутом зору. Мені важливо також дати зрозуміти юним ЛГБТ із релігійного середовища, що не обов’язково відмовлятись від якоїсь частини своєї ідентичності, що можна залишатися собою і водночас дотримуватися традицій. Ми живемо не в чорно-білому світі”, – каже 37-річна Мааян Гросс, релігійна трансґендерна жінка, яка знялася в новому документальному серіалі “Табу”, що вийшов на 11-му каналі “КАН”. Мааян взяла участь у серії “Релігійні ЛГБТ”.
Мааян живе в Бейт-Шемеші, місті її дитинства, в якому вона зростала під ім’ям Натан. “Я виховувалася в релігійно-національній родині, – розповідає вона. – Мої батьки, які репатріювалися на початку 70-х зі США, дуже теплі й добродушні люди. Процес гендерного переходу я почала незадовго до свого тридцятиріччя. Сім з половиною років тому стала приймати гормони, потім протягом приблизно двох років зі мною відбувалися фізіологічні зміни. Після цього я полетіла в Австралію, до найкращої подруги, яка допомогла мені з купівлею одягу. Разом ми ходили в перукарню, щоб зробити зачіску. Вона навчила мене мати більш жіночний вигляд. П’ять з половиною років тому я зробила остаточний coming out і стала Мааян. Через це мені довелося змінити місце роботи”.
– Як батьки і родичі прийняли твою нову ідентичність?
– Сім’я прийняла мене просто чудово. Звичайно, вони були здивовані, хоча мені завжди здавалося, що вони здогадуються. Батьки виховували нас на релігійних цінностях, вимагали, щоб ми навчалися в релігійній школі, але водночас наш дім був відкритий до різних думок та ідей, у нас виховували почуття, що кожен має право на самореалізацію.
Якось раз мій брат пішов зі мною на пуримську вечірку, щоб почати якимось чином осмислювати зміни, що відбуваються в мені. Йому було важливо адаптуватися до моєї нової зовнішності, – каже Мааян. – Спочатку мама навіть допомагала мені купувати жіночий одяг. Пізніше батьки стали відвідувати зустрічі організації “Мааварим – трансгендерний спектр”. Вони хотіли зрозуміти, як зробити моє життя легшим, дізнатися більше про сам процес гендерного переходу. Два моїх брати відійшли від релігії, стали світськими людьми. Батькам це далося важче, ніж моя трансгендерність.
– Це зовсім не щось само собою зрозуміле – таке прийняття в релігійному середовищі.
– Ми американці, у нас це трохи інакше. У єврейських громадах за кордоном (і це те, що варто було б перейняти в Ізраїлі) б’ються буквально за кожного єврея, щоб він не асимілювався, не залишив громаду, щоб залишався частиною свого народу. Мої батьки сповідують дуже простий принцип – “це наші діти, і сім’я для нас найважливіша, ми ніколи ні від кого не відмовимося”. Як це, на жаль, нерідко відбувається в тих чи інших релігійних колах. У нас же все навпаки: головне, щоб усі залишалися євреями і щоб ми були щасливі.
– Ти єдина транс-персона в Бейт-Шемеші?
– Є й інші трансгендерні люди, але вони значно молодші. Коли я прийшла міняти фотографію в посвідченні особи, то весь мій вигляд наче говорив: напевно, ви стикаєтеся з цим уперше. Але службовиця спокійно подивилася на мене і прорікла: “Не напружуйся ти так, минулого тижня в нас був такий самий випадок”. Пам’ятаю ще одну історію. У процесі переходу, коли я вже мала доволі жіночний вигляд, я зайшла в місцевий супермаркет. Власник подивився на мене дивним поглядом і раптом запитав: “Тепер ти спокійна?” І все. Я жодного разу не стикалася з якимись образливими зауваженнями. Можливо, це пов’язано з тим, що я транслюю впевненість у собі.
– Тебе приймають у громадській синагозі?
– Хоча в нас ортодоксальна синагога, але більшість її прихожан – англосакси, вихідці з Англії та США. Усі прийняли зміни, що відбулися зі мною, з повагою. У якийсь момент наш рабин запропонував мені перейти в жіночу частину синагоги (езрат нашим), і все це теж сприйняли цілком природно.
– Як ти визначаєш себе на релігійній шкалі?
– Концепція, якої я дотримуюся, здається мені найбільш логічною – виконувати і чоловічі, і жіночі заповіді. До речі, на відміну від інших трансжінок і трансчоловіків, схильних викреслювати з пам’яті стать, у якій вони народилися, я вирішила використати цей фактор як своєрідний трамплін. Це не викликає в мене дисфорії чи якогось психологічного дискомфорту. Я зберігаю в собі і те, й інше. Навіть у посвідченні особи я залишила старе ім’я, додавши до нього Мааян. Я накладаю тфілін і молюся тричі на день, але при цьому дотримуюся жіночої скромності в одязі й запалюю суботні свічки.
– Виходить, ти утримуєшся від тілесного контакту як із чоловіками, так і з жінками?
– Усе трохи складніше. У принципі я утримуюся від контакту тільки з чоловіками. Але з чоловіками, з якими я була знайома до переходу, наприклад, з армійськими друзями, я не можу дотримуватися цього принципу. Це виглядало б нерозумно. Вони мені як брати. Те саме стосується і близьких родичів.
Армія не стикалася раніше з трансгендерами-резервістами
Мааян не просто так згадала армію. Кілька тижнів тому вона завершила тримісячну резервістську службу в розвідці бригади “Гіваті”, що воювала в Газі. “Я знаю, що і до мене в ЦАХАЛі були трансгендерні жінки в бойових частинах, – пояснює вона. – Різниця в тому, що йшлося про строкову службу, а не про милуїм. Крім того, я служу у звичайному, а не змішаному підрозділі, де одні чоловіки. Трансгендерна резервістка для армії – щось нове. Мене призвали 7 жовтня, майже відразу після того, як я провела в мілуїмі місяць. У підсумку я прослужила 4 місяці”.
– Як бути жінкою, та ще й трансгендерною, у суто чоловічому підрозділі?
– Більшість хлопців у нашому підрозділі – релігійні. На мою удачу, багато хто знайомий зі мною досить давно. У мене багато друзів у бригаді, які знають мене ще зі строкової служби. Це та сама рота, в якій я була командиром взводу. Ми разом воювали у 2014-му, під час операції “Нерушима скеля”. Тож половина бійців пам’ятає мене до гендерних змін. Друга половина, молоді хлопці, прийняла це природно. Молодь спокійніше до цього ставиться. Якраз “старичкам” доводиться стежити за тим, щоб не переплутати, в якому роді до мене звертатися.
– Ти стикалася з трансфобією?
– Не було якихось непорозумінь або сутичок на гомофобному ґрунті. Але є, звичайно, якийсь дисонанс між нинішньою Мааян і колишнім Натаном. Багато хто вважав за краще звертатися до мене на прізвище “Гросс”, але так було і раніше. Мені це абсолютно не заважає. На війні якось не до таких нюансів.
– До тебе жодного разу не поставилися якось інакше через трансгендерну ідентичність?
– Був один випадок – у п’ятницю ввечері, з настанням шабату. Мене попросили постояти в караулі, щоб релігійні хлопці змогли піти на молитву.
– Ти маєш намір продовжувати службу в резерві?
– Я хочу перейти в підрозділ, який безпосередньо бере участь у боях. Я виявила, що гендерний перехід не змінив мій характер бійця. Я вже звернулася до командування з цього питання. До речі, мій випадок лише підтверджує, що жінки можуть і повинні служити в усіх бойових частинах.
За професією Мааян Гросс інженер-будівельник. Вона працює в компанії, що займається будівельними підрядами. Мааян мріє стати матір’ю: “Я подумувала про сурогатне материнство, але поки шукаю можливість спільного батьківства з жінкою. Моє бажання стати мамою навіть більше, ніж знайти собі пару. Мені здається, що коли у мене з’явиться дитина, моє серце буде відкрите для любові”.
Подробиці на івриті читайте
