Ми так само воюємо, отримуємо поранення і гинемо. Чому ми не маємо рівних прав? — військова про ЛГБТ
Чому важливо боротися з упередженнями щодо ЛГБТ спільноти та не допускати насильства щодо її представників і представниць? поясює, у яких сферах ЛГБТ люди в Україні зараз відчувають свою ураженість у правах і як це можна виправити.
Ведучі: Анастасія Багаліка
Гостi: Тимур Левчук
«Більшість людей бояться відкриватися, тому що це ризиковано. Дуже багато нападів на чоловіків та трансгендерних персон».
На пальцях
ЛГБТК+ — це акронім, що постійно оновлюється та поєднує у собі різні поняття, що мають стосунок до гендеру та сексуальної ідентичності, яка виходить за межі гетеросексуальних або цисгендерних норм. Слово сформоване із перших літер слів, що позначають лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендері, квір. До абревіатури додають й інші літери, зокрема І — інтерсексуали, А — асексуали. Це коректна термінологія, яку варто застосовувати замість стереотипного і образливого кліше «нетрадиційна орієнтація».
В Україні ЛГБТ люди мають менше громадянських прав, ніж гетеросексуальні люди і люди з традиційною гендерною ідентичністю. Йдеться не тільки про право створювати сім’ї і укладати шлюби, а й майнові права, право на спадок, право представляти медичні інтереси партнера і ухвалювати рішення. З початком повномасштабного російського вторгнення на видноті цю різницю можна побачити на прикладі військових з ЛГБТ спільноти і тих проблем, з якими вони стикаються.
Твій досвід цінний
Наша героїня вже рік захищає Україну в лавах Збройних сил. Вона лесбійка. Її підтримують двоюрідні брати й сестри. Але з іншими людьми стосунки складалися дуже по-різному. Навіть з найближчими.
«Я представниця ЛГБТ спільноти. Я лесбійка. Військовослужбовця. Зараз знаходжуся не в самих комфортних місцях. Пару років тому у мене був прикрий випадок — через мою орієнтацію від мене відмовилася моя подруга. Загалом можна сказати, що моя орієнтація відкинула половину мого кола спілкування. Це насправді сумно. Дуже важко втрачати друзів. Але так, кожний має право на вибір. І вони його зробили».
Ми спитали героїню, чи стикалася вона з гомофобією?
«Так, доводилося з цим стикатися. І до армії, і під час. Але я навчилася з цим справлятися. У нас, на жаль, люди не всі здатні зрозуміти, що людина не винна в тому, що у неї інша орієнтація. Так сталося. Люди вважають, що я сама винна, я сама все це зробила.
У військовій сфері я зустрічалася з гомофобією не один раз, але це була не пряма форма. Наприклад, фрази „як тобі без чоловіка?“ або „як ти взагалі можеш жити з жінкою?“. Такі, типу, маленькі жарти ображають, насправді.
Я знаю історії людей, які зустрічали з гомофобією з сім’ї. Моїй мамі теж важко прийняти мене з моєю орієнтацією. Тому я вирішила цю тему не підіймати. Саме собою укладеться якось з часом. Але звісно хочеться про це поговорити. Поки не знаю, як це зробити. Вона моя рідна людина. Дуже важлива людина. Хочу, щоб вона сприймала мене такою, яка я є. Але я розумію, що для неї це важко. Вона каже, що нічого не має проти таких людей, але дома цього бачити не хоче. Коли тебе не сприймають найближчі люди — це важко.
Камінг аут робити складно. Коли я його робила, переступала через себе. Коли тільки усвідомлюєш себе і свій новий світ. Тобі важко це прийняти для себе. А потім ще й людям треба щось донести. Тяжко».
В Україні існує організація військових ЛГБТ та їхніх союзників, яку створив Віктор Пилипенко. Спілкування в колі однодумців та однодумиць допомагає героїні триматися та мріяти про краще суспільство.
«Організація ЛГБТ військових дуже крута. Вона мені сильно допомогла морально. Я зрозуміла, що я не одна. Тут є люди, які підтримують і завжди готові допомогти. Є з ким поговорити, не приховуючи себе. Бути відкритим — це дуже круто. ЛГБТ військових багато. Я помітила тенденцію — зараз багато з них почали відкриватися».
Ми так само воюємо, ми так само отримуємо поранення і гинемо. Чому ми не маємо тих самих прав?
Як боротися з насиллям й несприйняттям ЛГБТ людей?
«Насправді, зараз багато проводиться роботи щодо цього. Але проблема в тому, що більшість не хоче про це говорити. Ми точно не знаємо скільки людей потерпають. Є такі, хто дійсно звертається. Але їх мало. Сподіваюся, що після нашої перемоги про це будуть більше говорити та вирішувати на вищому рівні. Але спочатку перемога».
Питання доступності всіх громадянських прав для ЛГБТ спільноти впирається у політичну волю. Якби вона була, законодавчі механізми можна було б відрегулювати досить швидко, — вважає голова громадської організації «Точка опори» Тимур Левчук.
«Якби була політична воля, законодавство можна було б пофіксити досить швидко. Знаю, що уряд має такі плани, але коли вони їх реалізуватимуть — не розумію. Мова йшла про те, що це буде зроблено до кінця року, але я вже не дуже в це вірю. Мені здається, що якщо реформувати ту ж систему протидії злочинам на ґрунті ненависті, вже буде краще набагато. Також важливим (особливо під час війни) питанням є цивільні партнерства. Доступ до реанімації, можливість розпоряджатися тілом у випадку смерті тощо. Це могло б допомогти багатьом українцям і українкам».
Зрозуміти, якою є статистика нападів на ЛГБТ людей в Україні, які правоохоронні органи розслідують за статтею про злочини на ґрунті ненависті, вкрай важко. Це було проблемою і раніше оскільки правоохоронці часто просто не відкривають такі справи, — каже Тимур Левчук. Що ж до воєнних злочинів окупантів, то приналежність до ЛГБТ спільноти й гомофобні настрої серед російських військових є додатковим фактором ризику на окупованих територіях. Але у публічній риториці такі історії відсутні.
«Був останні кейс, коли був на це натяк. Якщо чесно, я не зовсім розумію для чого це робити. Таке враження, що це намагання приправити ситуацію гомофобним соусом. Це не правильно. Особливо для країни, яка іде в ЄС. Намагання замовчати проблему — дуже популярна історія з законопроєктом про злочини на ґрунті ненависті. Нардепи нам говорять: „В поліції немає справ. Немає судових рішень. Значить це не проблема“. Якщо система не працює, судових рішень не буде. Треба змінити закон. Тоді побачимо кількість. Закривати очі на проблему та говорити, що її немає — не вирішення».
До громадської організації «Точка опори» під час війни часто звертаються мобілізовані ЛГБТ люди із запитом на підтримку. Часто йдеться саме про психологічну підтримку, — каже Тимур Левчук:
«В основному до нас звертаються мобілізовані ЛГБТ. Знаю, що їм складно. Армія, на жаль, є закритою системою. Тому ми не розуміємо, яку ще допомогу можемо їм надати, окрім психологічної, яка доступна онлайн. В Україні немає дискримінації щодо того, хто може служити в армії, а хто ні. Це дуже добре».
Не важливо, хто ця людина, якщо вона хоче захищати свою країну.
Рано чи пізно українській владі доведеться реагувати на запит про законодавчі зміни, який формулює ЛГБТ спільнота, — вважає Тимур Левчук. Війна не лише не применшила його актуальність, а навпаки підсвітила ті вади, які має система захисту прав людини в Україні.
«Не знаю як буде розвиватися ця історія далі. Але вже зараз можна відмітити, що роль міжнародних партнерів в Україні зростає. Українській владі все складніше ігнорувати такі питання. Але я поки що не бачу якихось активних дій на захист прав людини, не тільки ЛГБТ. Хочеться бачити більше фокусу на протидії гендерно зумовленого насилля. І звісно більше комунікації. Її дуже мало.
Дуже часто цю війну називають ціннісною. Важливо говорити про те, що це війна цінностей, які охоплюють захист всіх громадян і громадянок».
Щоб побудувати демократичне і справедливе суспільство після війни нам треба буде пройти довгий і складний шлях. Не засудження, відкритість, толерантність, розуміння різноманітності і повага до прав всіх наших громадян — одна з його складових.
Історії, які ми сьогодні вам розповіли, показують що дискримінація наших співгромадян з ЛГБТ спільноти не просто існує, а стосується базових прав людини. Водночас ми віримо, що потужне бажання змінюватися і поділяти демократичні цінності, яке демонструє зараз українське суспільство, виявляться сильнішим за стереотипи і обмеженість.
