Для частини квір-людей у Брюсселі дорога додому означає не лише вибір найшвидшого маршруту. Вони також зважують, де почуватимуться безпечно, чи варто взяти партнера за руку і чи не приверне уваги їхній одяг. Про такі щоденні рішення розповідає The Brussels Times, поєднуючи свідчення містян із дослідженням Брюссельського вільного університету.
Тему знову почали обговорювати після випадку в Генті. ЛГБТК+ інфлюенсер Йонатан Медарт опублікував відео прогулянки зі своїм хлопцем, під час якої вони почули гомофобні вигуки. Медарт сказав, що почувався «дуже некомфортно», а поліція розпочала розслідування. Згодом він видалив відео й перепросив двох із п’ятьох чоловіків, які потрапили в кадр: за його словами, вони зв’язалися з ним і пояснили, що не брали участі в образах. Водночас на записі було видно, як вигукували образи інші троє.
Це уточнення важливе для оцінки конкретного випадку. Воно не скасовує іншого питання, яке порушила історія: як очікування ворожої реакції впливає на поведінку людей у громадському просторі. Саме страх, а не лише випадки насильства, що вже сталися, вивчала команда дослідниці Шарлотти ван Вессем.
У якісному дослідженні Брюссельського вільного університету учасники розповідали про свої маршрути, вибір транспорту та відчуття безпеки. Таке дослідження допомагає зрозуміти досвід людей, але не показує, скільки всіх квір-мешканців міста поводяться так само. За словами ван Вессем, освітлення вулиць та інфраструктура мають значення, однак люди оцінюють і те, кого можуть зустріти дорогою та як до них поставляться.
Окремі учасники дослідження описували різні побоювання, пов’язані з тим, як їх сприймають інші. «Є різниця в тому, якого саме насильства люди бояться», – пояснила ван Вессем. Вона навела приклад трансгендерної жінки, яка іноді зовсім уникає певних ситуацій: «Коли для неї цього стає забагато, вона воліє залишитися вдома».
Деякі опитані чоловіки, натомість, говорили, що стежать за власним одягом і поведінкою, аби не виглядати геями в очах незнайомців. Ван Вессем переказала їхні способи пристосування:
«Одягнути широкий светр, сидіти розставивши ноги, не йти за руку з партнером, “нейтралізувати” свою гомосексуальність».
За її словами, за такими рішеннями стоїть страх бути побитими через те, як тебе сприймають. Постійна настороженість може впливати на якість життя.
Причини для такого страху не обмежуються припущеннями. Згідно з даними брюссельської служби безпеки, RainbowHouse Brussels отримала 217 повідомлень про насильство проти ЛГБТІК+ людей від кінця 2019 року до травня 2024-го. У 48% цих повідомлень ішлося про випадки в громадських місцях. До поліції заявили лише про трохи більш ніж кожен десятий із зафіксованих організацією випадків. Це дані звернень до RainbowHouse, а не повний підрахунок усіх нападів у місті; самі по собі вони також не доводять, що насильство останнім часом зростає.
Журналіст Матьє Лонбуа раніше пережив напад неподалік площі Аннессенс, коли йшов на нічний автобус. «Я ніколи не забуду погляд одного з них. Він ще й усміхався. Це була чиста ненависть», – згадував Лонбуа. Нещодавно він обрав таксі замість велосипеда, бо його одяг здавався йому помітно квірним: «Я не хотів ризикувати. Навіть іти до квір-закладу було тривожно, хоча надворі стояв ясний день».
У транспорті настороженість не зникає. Лонбуа розповів, що в автобусі починає думати, чи схрещує ноги і чи помітні його каблучки з квітами. «Я стаю пильнішим», – сказав він. Публічні прояви ніжності також видаються йому ризикованими майже всюди.
Митець Дієго Родрігес пригадав, як минулої зими група чоловіків вигукувала на його адресу гомофобні образи, коли він ішов перевірити розклад нічного автобуса. «Вони почали наближатися. Я запанікував, але зміг сісти на електросамокат і поїхати», – розповів він.
Інший співрозмовник видання, Джонатан, сказав, що уникає деяких районів, хоча фізичного нападу не зазнавав. «Я завжди насторожі. Іноді змінюю те, як зазвичай рухаюся чи поводжуся, щоб не привертати до себе уваги», – пояснив він.
Збоку такі рішення можуть здаватися дрібницями: надягнути інший светр, викликати машину або не триматися за руки. Разом вони показують, як страх обмежує свободу пересування й самовираження ще до того, як стається напад. Дослідники університету серед потрібних змін називають надійніший нічний транспорт, доступність велопрокату та більше уваги до того, як різні люди користуються спільним міським простором.