Від “Андрогіна” до квір-вечірок Veselka: Історія київських ЛГБТ-клубів 90-х і 2000-х

У 90-х – на початку 2000-х у Києві працювали десятки гей-клубів. Ті, хто тусувався тоді, згадують культові “Клітку”, “Андрогін”, Andy bar. Можна було навіть влаштувати окремий вояж вузькоспеціалізованими місцями, які у пострадянській та ще достатньо консервативній Україні відверто не позиціонували свою направленість і мали закритий характер.

Про ключові з тих місць згадаємо у цьому матеріалі від bzh.life.

Київські “плешки”

Перед тим, як з’явилися власне клуби, представники майже підпільної київської ЛГБТІК-спільноти мали змогу зустрічатися на так званих “плешках” (місце зустрічей та пошуку сексуальних партнерів у визначених районах міста), деяких кафе, а пізніше – у тематичних комьюніті в інтернеті.

Неофіційними місцями, де проводили час та знайомилися одне з одним представники згаданих спільнот, були кафе “Старий Київ” на Хрещатику, бар під назвою ідентичною відомій російській в’язниці “Матросская Тишина” на Кловському Узвозі та “Бродяча Собака” у Несторівському провулку. Але певні зміни почали відбуватися ближче до кінця століття.

ПК “Росток”: Big Boy Club (1998 – 2002) “Андрогін” (2002 – 2014)

ПК “Росток”

У першій половині 1990-х у приміщенні Палацу культури “Росток” на Відрадному відбувалися літературні заходи. Свою більш чітку та цілеспрямовану окрасу ці події отримали після того, як літературні вечірки стали називатися “Блакитний вагончик”. За описами очевидців, це було щось середнє між поетичними вечорами, театральними виставами та стьобними “капусниками”.

Події були закритими, і запрошення на них розповсюджувалися серед знайомих у тодішньому ЛГБТ-середовищі.

У квітні 1998 року на першому поверсі “Ростка” відкрили Big Boy Club, фактично перший гей-клуб в Україні, який тоді позиціонував себе як “диско-бар”.

Монро, у минулому – травесті-діва, згадує:

“Перші вечірки для ЛГБТІК спільноти у “Ростку” почали проводити у 1998 році, на першому поверсі у великій залі. Це було щось типу ресторану зі столами, накритими скатертинами. Також був бар і танцпол. Ще була програма з артистами оригінального жанру та ведучий.

Публіка приходила різна, здебільшого доросла: компанії, коктейлі, закуски, такий собі класичний формат нічного клубу 90-х.

Гетеро жінки (можливо з тих, до кого мало хто залицявся) теж полюбляли туди приходити. Власники знімали це приміщення по суботах, а потім, зрозумівши, що місце стає популярним, швидко переїхали на другий поверх в ліве крило тієї ж будівлі, і відкрили стаціонарний клуб “Росток”. Велика зала, столи по периметру, бар, сцена, танцпол. Конкурси, бренді кола в пляшках і безкоштовний вхід до 22:00″.

У січні 2003 року було зареєстровано ТзОВ “Андрогін”. Перші відвідувачі закладу пригадують стіни, пофарбовані у чорний колір, пластмасові столики та старі “роздовбані” стільці. Чоловіки-офіціанти обслуговували клієнтів у панамках моряків. Одна з фішок “Андрогіну” – темна кімната (dark room), окремий затемнений простір, призначення якого навіть не приховували – для занять сексом у клубі.

“Андрогін”

“З появою “Андрогіну” відкрилося два зали – “європейський” та “російський”, і стало більш гламурно. Потім відкрили темну кімнату, почали проводитися “травесті”-шоу, з’явилися танцюристи, костюми, зірки. Власник постійно змінював дизайн. Я працювала декілька місяців арт-директоркою, потім мене звільнили, через деякий час я знову влаштувалася у штат, але ненадовго. Клуб працював з вівторка, а шоу-програми відбувалися з четверга по неділю. Я пам’ятаю величезні черги на вулиці по суботах. Золоті часи”, – згадує Монро.

З інших спогадів: напроти ПК “Росток” працював цілодобовий кіоск, де продавали слобоалкогольні напої, і серед відвідувачів клубу, які вибігали туди у будь-яку пору року посеред ночі, він користувався популярністю.

У безмежних просторах мережі можна відшукати історичний артефакт: профайл-путівник під назвою “Гей-Київ” (автор, звісно, анонімний), датований серпнем 2007 року. Сьогодні він виглядає не лише як документ, що зафіксував епоху, а ще й цікавий своєю тонкою й лаконічною характеристикою багатьох місць.

Зокрема, про згадуваний клуб там сказано наступне: “Андрогін” грає у гей-житті Києва класову роль. Він розділив гомосексуальне товариство на тих, у кого є сорок гривень (вісім доларів) на вхідний квиток та на решту. Тому ті, хто накопичив необхідну суму, поводять себе пафосно, як і личить тим, хто приєднався до знаті”.

У 2002 році в інтерв’ю виданню “Факти” столична дрег квін зі сценічним ім’ям Шер розповідала наступне:

“В одному з клубів, де влаштовуються гей-вечірки, є дзеркальна стіна. Всі знають, що там за столиками збирається досить грошова публіка. Її представники приходять на вечірку, щоб знайти собі хлопчика на ніч чи зав’язати із кимось тривалі стосунки. Вони подають знаки про свої симпатії на когось із хлопчиків найчастіше через офіціантів. Як правило, замовляють для молодого чоловіка келих гарного пива або коктейль, рідко – пляшку Шампанського”.

“Андрогін” вважався більше “чоловічим” клубом, що викликало відверте незадоволення відвідувачок, яким була не до вподоби подібна “дискримінація дискримінованих”.

Подібні прояви починалися з ціни на вхід: для чоловіків він коштував 20 гривень, для дівчат – 50. Єдиний “жіночий” день у закладі був четвер, що було не дуже зручно, враховуючи, що п’ятниця зазвичай для багатьох робочий день (в інші дні дівчат могли навіть не пустити всередину). А коли відвідувачки намагалися домовитися з власниками про п’ятницю чи суботу, їм відмовляли.

“Давайте так: в гетеро-клубах була і досі є дискримінація чоловіків за ціною на вхід, тому в гей-клубі ціна на вхід для жінок була вища. Але жінки ходили.

Більше дискримінації зазнавали від охорони, були неприємні інциденти. Хоча я не уявляю, якою повинна бути психіка гетеро людини, до якої всю ніч на роботі залицяються не завжди тверезі відвідувачі гей-клубу”, – каже Монро.

У 2012 році клуб скоротив свою назву до Andro, але через два роки, чи то не витримавши конкуренції з новими столичними клубами, чи то через втрату інтересу публіки, остаточно закрився.

“Клітка” (1999 – 2000)

Монро

Паралельно з клубною ЛГБТ-активністю влітку 1999 року триває будівництво ще одного, орієнтованого на відповідну спільноту закладу. Він знаходився на Печерську, у тодішньому провулку Кутузова (нині – провулок Євгена Гуцала).

У будівельних роботах брали активну участь усі майбутні співробітники, включаючи ведучу шоу-програм Монро. Особливість закладу, серед іншого, полягала у тому, що він знаходився у підвальному приміщенні житлової сталінської п’ятиповерхівки. Відповідно, заходити необхідно було через звичайний під’їзд і спускатися до пофарбованих синім кольором дверей, де відвідувачів зустрічала охорона.

Заклад працював шість днів на тиждень, і запам’ятався оригінальними шоу-програмами, які теж часто нагадували театральні капусники. Це був стартовий майданчик для дрег квін артистів, звідти вийшли Белла Огурцова, Дана Нешнл та інші.

Враховуючи те, що заклад розміщувався у житловому будинку, без скарг та скандалів з місцевими мешканцями не обійшлося. Одна з офіційних причин закриття закладу – відсутність ліцензії на продаж алкоголю у власників. Хоча, якщо врахувати “фактор житлового будинку”, та ще й у елітному районі Києва, то шансів там проіснувати було мало.

“Клітку” я будувала разом з іншими майбутніми працівниками. Це був мій перший виступ як травесті та ведучої. Але клуб проіснував недовго, тому що власники не оформили належним чином ліцензії та трохи загралися в босів”.

“СовОК” (2002 – 2005)

Клуб “СовОк” розміщався на території Сінного ринку

Певно, найекстравагантніший заклад з цієї тематики: розміщувався на території легендарного і вже неіснуючого Сінного ринку (відомого у народі як “Сєнка”) на тодішній вулиці Воровського. А саме у приміщенні однойменного кафе, оформленого у радянській ретро-тематиці.

За спогадами відвідувачів: “удень це була наливайка для тих, хто працює на базарі, безхатьків тощо, а з 22.00 – гей-клуб”.

Приміщення справді було прикрашене великим портретом радянського генсека Брежнєва, серпами з молотами та іншою символікою періоду СРСР. Це викликало у багатьох з клієнтів відверте нерозуміння, на тематичних форумах ставили питання: чому не найкращий для гей-життя період застою так захопив власників? І припущення: ймовірно, це щось пов’язане з особистими спогадами.

У тусовці “СовОК” називали “антиподом “Андрогіну”, а дехто – навіть його “підсвідомістю”. Звернімося знову до профайлу “Гей-Київ”:

“За перший рік існування “Совка” було заведено чотири кримінальних справи за випадками вбивств, пов’язаних з клубом. Вхід був безкоштовним, а фейс-контроль був відсутнім. Тому “натуральна молодь” часто заглядала туди випити, потанцювати, і під гарний настрій, віддубасити пі…рів. Дехто приходив суто за останнім. Очікували на вулиці, або просто у клубі. Хоча небезпека лише підігрівала інтерес до закладу”.

Хамерман Знищує Віруси

Мабуть, найекстравагантнішою подією, яка відбулася у стінах “СовКа” був провокаційний виступ у 2003 році на той час ще не такого відомого як нині музичного колективу Хамерман Знищує Віруси, які серед іншого виконували свій хіт “Мені набридли пі…раси”. І що цікаво, багатьма відвідувачами закладу це сприймалося “на ура”.

Ще смішний відгук, який гарно ілюструє атмосферу тих часів: “Певно, прибутки клубу незначні, бо не дозволяють найняти гардеробника. Одяг видає діджей, якого необхідно виманювати з його кабінки”.

Заклад закрився разом з остаточною руйнацією Сінного ринку, кримінал навколо клубу не припинився навіть після закриття: у травні 2014 року колишнього власника закладу було знайдено застреленим за нез’ясованих обставин.

“Переслідування були постійно, до клубів навідувалися крадії, і під клубами іноді тусувалися “разводіли”, які полювали на п’яних відвідувачів.

Зазвичай, всі розходилися великими компаніями, хтось когось садив на таксі, намагалися їхати гуртом. Тоді ж викликали автівки по телефону. Або ж сідали в машини, які стояли під клубом. Та й з руки, бувало, ловили”, – згадує Монро.

“911” (2006 – 2008)

Дрег квін

Якщо комусь не вистачало по-справжньому “жіночих” клубів, то цю функцію на деякий час у 2000-их взяв на себе заклад, розміщений неподалік Львівської площі. Спочатку він позиціонував себе як “жіночий нічний клуб” та “гей-сауна”. Хоча якщо вже конкретно заглиблюватися у цю історію, сауна виключно для чоловіків залишилася з попереднього закладу, що розміщувався за цією адресою і мав назву “М-Клуб”. Ще раніше тут було місце з ще більш красномовною назвою – “Діра”.

Власницями “911” були дві жінки (одна, як стверджують, гетеро), і концепція переважала до лесбійської тематики: відповідні шоу, які організовували активістки “Жіночої мережі”, постановочні номери, Драг-Квін-шоу. Немов відповідь на дискримінацію в інших закладах, хлопців без дівчат туди не пускали, а єдиним “чоловічим” днем було призначено, знову ж таки – четвер.

“Термін “травесті-діва” вигадала і закріпила у вітчизняних медіа я. Але і до моєї появи вже були травесті-артистки, які іноді піджеїли (оригінально танцювали – БЖ) та ліпсингували (вдавано співали під фонограму, – БЖ) у гетеро клубах або ж на ЛГБТІК-вечірках. Поступово це ставало трендом. А от з часів відкриття клубу “Клітка” та моєї появи там стався бум на травесті. Хто були ці люди? Ті, хто виступали до цього як пародисти, або ж на якихось домашніх вечірках у себе в містах, тому ж Харкові, наприклад. Більшість з них була без профільної, саме творчої освіти. Я ввела тренд на жіночність, максимальне перевтілення в жінку”, – каже Монро.

“Кібер” (2007 – 2010)

У народі це місце іноді називали “Кіборг”. Вдень це було кафе, ввечері заклад позиціонував себе як “чоловічий диско-паб”. З трьома залами, танцполом та кальянною кімнатою з килимами, подушками для сидіння та низькими столиками.

У рекламних флаєрах анонсували “чоловічий стрЕптиз”, написання було саме таким. Виступали з шоу-програмами дрег квін. Четвер був офіційно “жіночим днем”, з позитивних спогадів схвально відгукувалися про смачну кухню закладу.

“Помада” (2005 – 2018)

У старовинній будівлі рожевого (випадково?) кольору у самому центрі столиці, неподалік Пасажу та станції метро “Хрещатик”, у 2005 році відкрили ще один одіозний та амбітний заклад для людей з нетрадиційною орієнтацією.

Три зали (“білий”, “червоний” та “дзеркальний”), гламурна атмосфера у стилі “пабагатому”, щоденні шоу-програми з “зірками” дрег квін, на сцені панували Фріда Бакс, Айседора, Белла.

Влітку 2014 року близько п’ятнадцяти молодих людей у балаклавах здійснили напад на клуб, кинули всередину димову шашку, декілька петард та значно пошкодили фасад приміщення. Подібні речі згодом відбувалися час від часу.

Правдами та неправдами клуб проіснував майже тринадцять років. “З карти столиці України зникло останнє розважальне місце, де єдину суботу у місяці могли проводити час негетеросексуальні жінки, – відреагувала на закриття “Помади” журналістка Катерина Фарбар, – Можна тільки здогадуватися і спекулювати, що “Помаду” було закрито через економічні втрати внаслідок масового ексодусу українців у Польщу”.

AndyBar (2010 – 2015)

Людмила Гурченко на відкритті AndyBar

Насправді бізнес власників “Помади” був достатньо успішним. Настільки, що через деякий час вони відкрили ще один заклад – також у центрі Києва, на Хрещатику. Названо його було на честь одіозної персони двадцятого століття – відомого американського художника з українським корінням Енді Уорхола.

З приводу відкриття замутили гламурну вечірку, де присутні гості вітали арт-директора Костянтина Гнатенка, Ірина Білик обіймалася з російським актором Паніним. Але фішкою та справді несподіваним сюрпризом для присутніх був виступ народної артистки СРСР… Людмили Гурченко. Очевидці розповідали, що радянська легенда була того вечора “в ударі” та гарному гуморі, виконувала свої головні хіти, включаючи кавер на “Хочеш” Земфіри.

Афіша AndyBar

Доля згодом популярного серед ЛГТіК-тусовки закладу була приблизно однаковою з його попередником: як розповідав у одному з інтерв’ю Гнатенко, після нападів на клуб праворадикалів, люди припинили його відвідувати, і тому заклад довелося зачинити.

“Здебільшого в клуби ходили на вихідних. Починали з “Помади”, далі – “Андрогін”, потім в Andy Bar. Іноді відбувалися якісь афтепаті, але туди здебільшого їхали ті, хто закидався “речовинами”. Чи ходили до клубів тодішні поп-зірки? Дуже рідко, хтось приводив ту ж Білик, Могилевську, коли почали організовувати концерти, то виступали “НеАнгели, Могилевська, Женя Власова, руснява шушера типу Звєрєва та Лоліти Мілявської. Навіть порно-зірки іноземні приїздили, своїм, перепрошую, “хазяйством” перед глядачами трусили, ді-джеї, іноземні драг-квін”, – згадує Монро.

“Ліфт”

Анжеліка Рудницька і Кость Гнатенко

Фактично останнім клубним місцем до початку повномасштабної війни був клуб “Ліфт” неподалік Олімпійського стадіону, арт-директором якого теж працював Костянтин Гнатенко. В одному з інтерв’ю він якось сказав:

“Ми живемо у маленькій гомофобній країні, де до клубів ходить 5% геїв”.

Серед представників спільноти та активістів доводилося чути парадоксальний висновок, що у 90-ті та 2000-ні роки клубне життя було набагато яскравішим та колоритнішим, аніж у пізніші часи.

Квір-вечірки Veselka

Втім, у 2018 році київський діджей Стас Твіман запустив серію нового для Києва формату – “квір-вечірок” Veselka (“квір” – термін, що означає або представників ЛГБТ загалом, або представників спільноти, чия ідентичність виходить за рамки цієї абревіатури).

Вечірки декларували вільний та безпечний простір для присутніх, пропагували толерантність та рівність, та мали назву Veselka.

Заходи відбувалися у різних місцях – від клубу Mezanine до відомого серед прихильників техно-музики “клубу на Кирилівській”, або ж у приміщенні столичного Річкового вокзалу.

Загалом відбулося вісім вечірок, на яких відвідувачі приходили у екстравагантних та максимально відвертих вбраннях – від латексних костюмів до оголених торсів, та яскравої нижньої білизни.

На Кирилівській також відбувалися так звані “кінкі-паті” – відверті вечірки, що передбачали сексуальну свободу та самовираження.

Остання перед повномасштабним вторгненням відбулася влітку 2021 року на березі Дніпра і тривала протягом двох днів.

Зараз організатори Veselka переїхали до Німеччини, де проводять вечірки під цією назвою у Берліні та в інших містах й у сусідніх країнах.

Фото: LiftDoroshenko Kostiantyngloss.uaМаша ХанскаяVESELKA.

Сергій Гулюк

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією