«У Казахстані чоловік звернувся в поліцію після зґвалтування, проте співробітники правоохоронних органів насміхалися над ним і відмовили в розслідуванні. Також вони не повернули посвідчення особи, вилучене для оформлення заяви», – це лише одна історія однієї людини зі звіту Євразійської коаліції зі здоров’я, прав, гендерного та сексуального різноманіття щодо порушення прав ЛГБТ-людей у 2024 році.
Незважаючи на зусилля правозахисних організацій, люди з ЛГБТ-спільноти в країнах Східної Європи та Центральної Азії (СЄЦА) стикаються з системною дискримінацією, фізичним і психологічним насильством, обмеженням прав і свобод. Ці порушення стосуються базових прав людини, таких як право на особисту недоторканність, захист від дискримінації, свободу пересування і доступ до медичних послуг.
ЄКОМ провела аналіз порушень прав ЛГБТ-людей, зафіксованих із січня по вересень 2024 року в семи країнах регіону СЄЦА: Вірменії, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Таджикистані, Узбекистані та Україні. І у День прав людини, оприлюднили його результатами.
В основі дослідження лежать дані, зібрані через систему моніторингу REAct. Описи випадків надали місцеві координатори з партнерських організацій у кожній з країн.
Перш ніж включити до звіту, усі дані ретельно перевірили на відповідність етичним стандартам. Фокус дослідження був спрямований саме на випадки, пов’язані із сексуальною орієнтацією та ґендерною ідентичністю (СОГІ) або ВІЛ-статусом постраждалих. Тому всі інциденти з іншою обумовленістю виключили з аналізу, щоб зберегти його точність.
Загалом було задокументовано 366 випадків: кожен відображає масштаб проблем, з якими щодня стикаються ЛГБТ-люди.
«Я всім розповім»
У країнах Центральної Азії та Східної Європи зафіксовано 128 випадків порушення права на недоторканність приватного життя. Це і погрози розкриття сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (СОГІ), і здирництво, і незаконні обшуки, і тиск з боку правоохоронців, і погрози розголосити інформацію про ВІЛ-статус. Найбільша кількість таких порушень трапилася щодо гомо- та бісексуальних чоловіків, особливо в Узбекистані. У цій країні одностатеві стосунки заборонені з 1994 року, а стаття 120 Кримінального кодексу про «мужолозтво» використовується для переслідування ЛГБТ-людей.
Розкриття інформації про сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність (аутинг) є дуже болючою формою порушення прав ЛГБТ-людей. За дев’ять місяців 2024 року в країнах регіону було зафіксовано 69 випадків аутингу. Поліцейські, медпрацівники, родичі, сусіди і просто незнайомці використовують погрози розкрити «таємницю», щоб маніпулювати, вимагати гроші або просто принижувати людину.
Наприклад, в Узбекистані поліцейські запрошували чоловіків на підставні побачення, а потім затримували, погрожуючи розповісти про орієнтацію сім’ї та колегам, якщо не отримають велику суму. В одному з випадків ці погрози супроводжувалися фізичним насильством.
А у Вірменії зафіксували три інциденти у військкоматах, де розкриття сексуальної орієнтації ґеїв і бісексуальних чоловіків супроводжувалося їхнім аутінгом перед батьками.
Окрім інформації про орієнтацію та гендерну ідентичність, предметом для шантажу та погроз стає також ВІЛ-статус людей зі спільноти. Так, наприклад, в Україні сусідка чоловіка повідомила про його статус орендодавцю – квартиру довелося покинути. А в Таджикистані партнерка бісексуалки після розриву стосунків погрожувала розкрити діагноз і подати заяву в поліцію за статтею, яка передбачає кримінальну відповідальність за передачу ВІЛ.
Аутинг продовжують фіксувати в усіх країнах регіону. Способи розголошення бувають найрізноманітніших масштабів: від «розповім батькам» до публікації інтимних відео та особистої інформації в соцмережах. Це не тільки руйнує приватне життя, а й вбиває саму можливість для людини почуватися в безпеці.
«Твоє тіло – моя справа»
У звіті ЄКОМ йдеться про щонайменше 67 випадків фізичного насильства щодо ЛГБТ-людей у країнах регіону. Більша частина сталася в громадських місцях або на вулиці.
Насильство вчиняють незнайомці. Насильство вчиняють родичі. Колеги, однокласники, сусіди – немає безпечних людей, якщо твоя СОГІ відрізняється від конвенціональної. В Узбекистані батьки дізналися про орієнтацію сина і побили його партнера, а потім звернулися в поліцію. У Таджикистані охоронець нічного клубу напав на лесбійку зі словами «щоб не ганьбила таджицьких дівчат». У Вірменії чоловіка, який надає послуги масажу, зокрема інтимного, побила клієнтка. У Киргизстані транс* чоловік постраждав від насильства з боку клієнта після надання секс-послуг. В Україні в шкільному туалеті група з десяти осіб побила підлітка, знущаючись над ним: вони імітували оральний секс і плювали дитині в обличчя.
Сама суть насильства полягає в тому, щоб контролювати життя іншого. А якщо насильник контролює життя, то він же може його і забрати. У період із січня до вересня 2024 року було зафіксовано 11 випадків порушення права на життя, включно з убивствами і спробами вбивства, зокрема із застосуванням зброї (ножа, сокири або пістолета). Майже половина випадків (6 з 11) сталася у Вірменії, а основними порушниками були переважно незнайомці або найближче оточення (родичі та сусіди).
В Узбекистані чоловік убив сина, кілька разів ударивши його ножем. Хлопець помер до того, як приїхала швидка допомога. У кримінальній справі за фактом убивства не написали, що злочин скоєно на ґрунті ненависті.
«Не ганьби сім’ю»
Дім – це місце, де тобі добре та безпечно. Однак, для багатьох ЛГБТ-людей дома в цьому розумінні не існує, адже там вони змушені ретельно приховувати свою ідентичність.
Згідно зі звітом ЄКОМ, у всіх країнах регіону було зафіксовано 33 випадки домашнього насильства, незважаючи на наявність законів, що забороняють його. Здебільшого, агресорами були батьки або найближчі родичі постраждалих (батьки, вітчими або брати), і лише у двох випадках насильство вчиняли статеві партнери.
У деяких випадках аб’юз виходив за рамки побоїв і образ. У Киргизстані постраждалих замикали в сараї без їжі та води на добу, а у Вірменії утримували в ув’язненні до десяти днів. У Молдові, Узбекистані та Україні застосовували методи жорсткого контролю: забороняли спілкуватися з певними людьми, видаляли акаунти соцмереж, забирали телефони та документи, змушували відвідувати релігійні місця (мечеті та церкви), погрожували закрити в психіатричній лікарні.
У Вірменії старший брат побив чоловіка, а потім почав шантажувати його, вимагаючи гроші за те, що не скаже батькам. В Узбекистані у двох випадках родичі не лише піддавали людей фізичному та психологічному насильству, а й подали заяви в поліцію, повідомивши про їхню гомосексуальність (нагадаємо, у країні існує стаття 120, яка криміналізує одностатеві стосунки).
«Ти нікому не скажеш»
Сексуальне насильство та домагання зафіксовано у 27 випадках. Серед порушників – близькі знайомі, колеги, роботодавці та зовсім незнайомі люди.
В Узбекистані лікар-уролог зґвалтував клієнта, погрожуючи розповісти про його орієнтацію. У Казахстані водій таксі домагався неповнолітньої трансгендерної дівчини.
Також у звіті йдеться про два випадки сексуального насильства в такій маскулінізованій сфері, як армія. У Вірменії співробітник військкомату запропонував транс* жінці інтимні стосунки в обмін на безпеку в установі, де раніше вона зіткнулася з дискримінацією. В Узбекистані військовослужбовець постраждав від багаторазових зґвалтувань з боку товаришів по службі – адміністрація військової частини проігнорувала його скаргу.
Геї, бісексуали, ЧСЧ і транс* жінки, які надають сексуальні послуги, піддаються підвищеному ризику сексуального насильства. В Узбекистані транс* жінка була зґвалтована співробітниками правоохоронних органів, які організували підставне побачення, щоб отримати інформацію про інших секс-працівників і клієнтів. У Вірменії зафіксовано два випадки зґвалтування транс* жінок клієнтами (зокрема групове), а також одне зґвалтування сутенером. Попри те, що в кожному з цих випадків законодавство передбачає покарання, постраждалі часто не можуть захистити свої права – адже тоді їх притягнуть до відповідальності за надання секс-послуг.
Гомосексуальні та трансгендерні люди, які знайомляться з партнерами через соцмережі, під час зустрічей з ними часто зазнають сексуального насильства та шантажу. Наприклад, у Казахстані та Україні порушники погрожували аутингом, вимагаючи інтимних стосунків. У Вірменії зареєстровані зґвалтування лесбійок знайомими чоловіками, які знали про їхню орієнтацію. В одному з випадків насильство вчинив друг сім’ї, який претендував на роль чоловіка дівчини за наполяганням її батьків. У Таджикистані керівниця правозахисної організації примушувала співробітницю до сексу, використовуючи службове становище.
«Не нашкодь»
Порушення права на найвищий досяжний рівень здоров’я зафіксовано в 34 випадках, третина з них – в Україні. Постраждалі стикалися з приниженнями, відмовою в наданні медичної допомоги та розкриттям особистих даних. Спектр спеціальностей порушників досить широкий – хірурги, зокрема пластичні, проктологи, психіатри, сімейні лікарі, дерматологи.
Принизливе поводження зустрічалося у 24 випадках, переважно від співробітників лікарень і швидкої допомоги. Наприклад, у Киргизстані епідеміолог грубо поводився з пацієнтом після виявлення ВІЛ і словесно дискримінував. У 17 випадках зафіксовано відмову в допомозі: в Узбекистані проктолог відмовив ЧСЧ, заявивши, що «цієї категорії людей через те, що вважає їх помилками природи». В Україні та Молдові сімейні лікарі відмовляли геям, бісексуалам, ЧСЧ і лесбійкам через їхню орієнтацію.
В Україні хірург відмовився робити чоловікові з ВІЛ операцію, а в Казахстані лікарка Центру СНІДу відмовилася видавати доконтактну профілактику, оскільки вважала, що у клієнта мало ризику.
У Вірменії зафіксовано випадки порушення прав у кризових ситуаціях. Чоловік, який нещодавно переніс операцію, був у військкоматі, коли в нього почалася кровотеча – замість допомоги співробітники лише кинули в нього серветку. Інший чоловік потрапив із ножовим пораненням до лікарні. Після первинного огляду йому відмовили в операції доти, доки він не сплатить вартість операції. Чоловік попросив зробити укол знеболювального, поки він шукатиме гроші – її проігнорували.
Крім того, у звіті зафіксовано чотири випадки розкриття медичних даних про СОГІ: три в Узбекистані та один у Вірменії. В Узбекистані лікар після звернення потерпілого з травмами від домашнього насильства викликав поліцію (яка вважає гомосексуальність кримінальним злочином). Там же співробітники Центру СНІДу передали правоохоронцям дані про СОГІ пацієнтів для розслідування обставин інфікування ВІЛ. У Вірменії чоловіка під час призову скерували до центру психічного здоров’я, де на прийомі повідомив, що вперше мав партнера в 15 років – співробітники передали інформацію поліції, керуючись тим, що сексуальні стосунки з особою, яка не досягла 16 років, згідно з Кримінальним кодексом, є злочином.
«Звернися в поліцію»
Поліція – один із головних порушників прав ЛГБТ-людей у країнах Східної Європи та Центральної Азії. Шантаж, вимагання грошей, незаконні арешти, фізичне насильство і відмова в захисті: згідно зі звітом, співробітники правоохоронних органів фігурують у 28,1% усіх випадків порушень. Найгірша ситуація в Таджикистані (85,2%) та Узбекистані (70,3%). У деяких країнах, наприклад, у Молдові та Україні, порушення з боку поліції залишаються відносно рідкісними (2,3% і 4,6% відповідно).
У звіті йдеться про 61 випадок незаконного арешту або затримання, 27 з яких сталися в Узбекистані, а ще 19 – у Таджикистані. Часто такі затримання були без пояснення причини, зокрема у форматі підставних побачень. Рідше як привід використовували нібито написані скарги, зовнішній вигляд людини та наявні в країнах законодавчі акти, такі як:
- у Таджикистані стаття 241 «Незаконні виготовлення та обіг порнографічних матеріалів або предметів» Кримінального кодексу], закон «Про впорядкування урочистостей та обрядів у Республіці Таджикистан», що забороняє святкувати дні народження не в сімейному колі та носіння «чужого національній культурі» одягу,
- в Узбекистані стаття 120 «Мужолозтво» Кримінального кодексу.
При цьому, часто постраждалих утримували у відділенні кілька днів, піддаючи їх фізичному і психологічному насильству. Частіше людей випускали після того, як вони платили гроші, рідше – коли не вдавалося знайти докази приналежності до ЛГБТ-спільноти.
Вдалося зафіксувати 15 випадків, коли людей змушували дати зізнавальні свідчення: 13 в Узбекистані та по одному в Киргизстані й Таджикистані.
Також задокументовано (в усіх країнах, окрім Молдови) 88 випадків порушення права не піддаватися тортурам і жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню: з них 25 свідчать про насильство з боку правоохоронців.
У Киргизстані співробітники органів правопорядку під час обшуку закладу штовхали людей ногами, били прикладами автоматів, заламували руки. В Узбекистані поліцейські під час підставного побачення в одному випадку побили чоловіка і зламали йому ребро, а в іншому – побили кийками.
Інші перевищення повноважень правоохоронцями задокументовано у 81 випадку, 34 з яких – в Узбекистані. Найчастіше це були знущання, словесні приниження, психологічні тортури, записи відео. Також у людей без пояснень забирали телефони та інші особисті речі.
Ці приклади підкреслюють, що поліція в країнах регіону використовує владу щодо ЛГБТ-людей не для захисту прав, а для насильства та отримання особистої вигоди.
Небезпечна закономірність
Як можна побачити у звіті, ЛГБТ-люди регіону Східної Європи та Центральної Азії регулярно страждають від насильства та порушення прав у різних сферах: звертаючись по медичну чи гуманітарну допомогу, здобуваючи освіту, перетинаючи кордон держави, обстоюючи позицію на мирному протесті чи просто спілкуючись із сусідами.
ЛГБТ-спільнота продовжує відстоювати права, проте часто стикається з потужною протидією. Порушення права на свободу переконань та на їхнє вільне вираження було задокументовано у 25 випадках (з них 17 у Молдові). Найчастіше це була мова ненависті в ЗМІ та в публічних виступах громадських діячів.
У Казахстані та Молдові перешкоджали проведенню мирних зібрань. У Казахстані бісексуальна дівчина стала жертвою нападу під час пікету. У Молдові одночасно з «Moldova Pride» пройшов агресивний протест, супроводжуваний анти-ЛГБТ-гаслами і звинуваченнями в поширенні ВІЛ. Крім того, під час передвиборчої кампанії в Молдові, окремі кандидати і партії будували свої заяви на гомофобній риториці.
Перешкоди в діяльності правозахисників зафіксовані і в Узбекистані. Наявність статті 120 ККУ про «мужолозтво» унеможливлює реєстрацію НУО, які працюють з ЛГБТ-спільнотою: у 2024 правозахисників затримували, піддавали приниженню, примушували відмовлятися від діяльності та погрожували кримінальним переслідуванням.
Що ж робити
ЄКОМ проаналізувала задокументовані випадки порушення прав ЛГБТ-людей у регіоні Східної Європи та Центральної Азії, визначила тенденції та створила рекомендації, якими варто керуватися для адвокації у 2025 році. можна виділити кілька ключових моментів:
- В умовах стигматизації онлайн-платформи стають дедалі важливішими для взаємодії спільноти та пошуку партнерів. З цього випливає, що зараз особливо важливо підвищувати обізнаність ЛГБТ-людей щодо небезпечних онлайн-практик, ризиків із персональними даними, слід більше говорити про способи убезпечити себе під час першої зустрічі зі співрозмовником з інтернету.
- Критично важливим завданням є скасування репресивного законодавства в країнах регіону. Крім того, потрібно внести зміни до відповідних нормативних актів відповідно до міжнародних стандартів:
– декриміналізація одностатевих стосунків в Узбекистані. Якщо порівняти з іншими країнами регіону, то очевидно, що декриміналізація гомосексуальності потенційно здатна зменшити поширення ВІЛ;
– скасування кримінальної відповідальності за передачу ВІЛ. Цією статтею часто користуються для особистої вигоди співробітників поліції. У 2024 році такі практики були задокументовані в Киргизстані (стаття 143 Кримінального кодексу), Таджикистані (стаття 125 Кримінального кодексу) та Узбекистані (стаття 113 Кримінального кодексу);
– декриміналізація секс-праці в країнах регіону, законодавство яких сприяє порушенням прав ЛГБТ-людей. Саме через каральні закони про надання секс-послуг працівники та працівниці цієї сфери не можуть захистити себе в разі вимагання, насильства чи загрози життю. - У регіоні необхідно домагатися розширення законів про криміналізацію домашнього насильства: включити СОГІ як ознаки, що захищаються, та «партнерів» як потенційних порушників (здебільшого, зараз це тільки члени сім’ї). Крім того, важливо підтримувати постраждалих від домашнього насильства, створювати й розширювати мережу притулків і кризових центрів для тих ЛГБТ-людей, які не можуть проживати з сім’єю через нетерпимість рідних до їхньої сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності або ВІЛ-статусу. Також відкривати шелтери важливо, бо часто орендодавці відмовляють у послугах ЛГБТ-людям або людям з ВІЛ-статусом.
- Необхідно впроваджувати поняття сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності як ознаки, що захищаються, в закони, які забороняють дискримінацію і регулюють різні сфери. Це особливо важливо в країнах регіону, в яких або зовсім немає окремого антидискримінаційного закону (Вірменія, Казахстан), або він не містить прямої згадки СОГІ (Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Україна). У Молдові, в якій антидискримінаційний закон містить СОГІ як підставу, що захищається, важливо відстежувати використання дискримінаційної риторики і мови ненависті по відношенню до ЛГБТ-людей (особливо в політиці та інших публічних сферах).
- Порушення прав ЛГБТ-людей з боку медичних працівників має системний характер. Тому необхідно продовжувати інформаційно-освітню роботу з медичними працівниками, щоб формувати толерантне ставлення до ЛГБТ-людей і практику надання послуг без дискримінації. Крім того, слід впроваджувати тематичні модулі в програми підготовки лікарів. Водночас важливо відстежувати випадки відмови в наданні послуг (або їхньої неналежної якості) та своєчасно реагувати на випадки дискримінації.
За підсумком аналізу задокументованих кейсів порушення прав у 2024 році та динаміки попередніх років, ЕКОМ закликає продовжувати системні зусилля: виявляти і документувати випадки порушення прав ЛГБТ-людей, масштабувати наявні проєкти, розширюючи географію збору даних. Наприклад, не обмежуватися тільки великими містами і залучати партнерські організації та активістів, які мають вихід на ту чи іншу підгрупу ЛГБТ-спільноти (наприклад, транс* людей).
«У цьому контексті також важливо підвищувати обізнаність і правову грамотність членів спільноти, – наполягають у ЄКОМ, – допомагати складати скарги та відповідні заяви і підтримувати прагнення не замовчувати порушення».
