Одностатевим союзам – так? Що таке цивільне партнерство й коли його чекати в Україні

Експлейнер про цивільне партнерство як альтернативу шлюбу

Петиція до президента про легалізацію одностатевих шлюбів усередині липня набрала необхідні 25 тисяч голосів. Текст звернення був лаконічним: «У цей час кожен день може бути останнім. Хай люди однієї статі отримають можливість створити сім’ю й мати офіційний документ, що підтвердить це».

Президент Володимир Зеленський відповів на неї. Він зазначив, що наразі легалізувати одностатеві шлюби не вийде, оскільки вони за Конституцією «ґрунтуються на вільній згоді жінки і чоловіка». Змінювати ж Конституцію в умовах воєнного стану не можна. Але Кабмін, за його словами, нібито вже «напрацьовував варіанти рішень стосовно легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства» – альтернативи шлюбам. «Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина», – зазначив Зеленський. Президент також доручив премʼєр-міністру Денисові Шмигалю «розглянути порушене в електронній петиції питання й поінформувати про відповідні результати».

Попри розпливчасті формулювання, деякі правозахисні організації сприйняли слова президента як позитивний сигнал. KyivPride прочитав цю відповідь так, що уряд має розробити законопроєкт щодо цивільних партнерств для ЛГБТ-пар в Україні.

«Інститут реєстрованих цивільних партнерствє найкращою альтернативою в поточній ситуації. Й уряд на чолі з президентом дали нам позитивний сигнал про те, що їхнє впровадження – тепер лише питання часу!» – зазначили в організації.

Пояснюємо, що таке цивільні партнерства, чим вони відрізняються від шлюбу й чи дійсно варто чекати такого законопроєкту від Кабміну.

Що таке цивільне партнерство?

Цивільне партнерство – це юридично оформлений союз двох людей. Такий союз може гарантувати партнерам більшість або навіть усі права, які передбачені шлюбом, – усе залежить від законодавства країни, де ввели таку інституцію.

Такі союзи в різних країнах можуть мати різні назви: цивільні союзи, цивільні партнерства (як у Великій Британії), зареєстровані союзи (як у Чехії), сімейні партнерства (як в Австралії, Новій Зеландії чи деяких штатах США), цивільний договір солідарності (як у Франції). В Україні використовують термін «зареєстроване цивільне партнерство», який був зафіксований у Національній стратегії з прав людини до 2020 року і який згадав у своїй відповіді на петицію президент.

Цивільні партнерства вводять передусім для того, щоб забезпечити рівні права для одностатевих пар. І після легалізації одностатевих шлюбів країни можуть відмовитися від цього інституту або ж залишити його.

Чим це відрізняється від шлюбу?

Усе залежить від того, що прописано у відповідному законі. Цивільні партнерства можуть і не мати відмінності від шлюбів (окрім назви), а можуть суттєво відрізнятися, надаючи парам набагато менше прав, ніж подружжю в шлюбі.

Навіщо це потрібно й чому саме зараз це важливо?

Юридичне оформлення одностатевих союзів – це не про романтику, а про прагматику. А в умовах активної фази війни ситуацій, коли стосунки потребують офіційного визнання державою, стає більше. Цивільні партнерства тепер – це про поранення, полон чи загибель одного з партнерів.

«Дуже багато ЛГБТ-людей зараз служать у ЗСУ. І якщо гетеросексуальні люди можуть ухвалити шлюб перед тим, як іти до армії, то ЛГБТ-пари не можуть цього зробити», – каже в коментарі The Village Україна Тимур Левчук, керівник організації «Точка опори», яка адвокатує цивільні партнерства.

«Це створює для них насправді доволі прагматичні проблеми, – продовжує він. – Наприклад, якщо військовий чи військова йде служити, маючи в парі спільне майно, квартиру. Зрозуміло, що все це можна оформити в нотаріуса. Але вже були прецеденти, коли в разі загибелі одного з партнерів його родина оскаржувала такий заповіт. Бо нібито це «чужа людина, а ми родичі». Тому довіри до цього інструмента не так багато. Другий момент – поранення. Партнер чи партнерка не можуть потрапити до реанімації, не можуть ухвалювати рішення стосовно лікування. Якщо людина загинула, партнери не можуть вирішувати, де і як поховати. У них немає ніяких прав. Так само й з компенсацією [яку виплачують родині загиблого військового]. Усе це недоступне для ЛГБТ-військових. Але має бути. І ЛГБТ-люди ставлять питання: якщо ми воюємо на рівні з усіма або працюємо й платимо податки на рівні з усіма, то чому досі немає рівних прав?»

Останні опитування показують, що більшість українців радше підтримують легалізацію одностатевих союзів. Згідно з дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, більше половини (64%) погоджуються, що ЛГБТ-люди повинні мати такі ж права, як й інші громадяни. Проти ідеї реєстрованого партнерства ЛГБТ-людей без права спільного всиновлення не заперечують 50,7% опитаних. Майже 41,9% не підтримують, і 7,4% не змогли відповісти.

Як свідчить опитування Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, майже вдвічі за 10 років зріс рівень підтримки одностатевих шлюбів. 53% опитаних підтримують таке право, тимчасом як у 2013 році «за» були 33%.

Чи дійсно для узаконення одностатевих шлюбів потрібно міняти Конституцію?

Щодо цього є альтернативна думка. Насправді стаття 51 Конституції, на яку посилався у своїй відповіді президент, каже таке: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права й обов’язки в шлюбі та сім’ї». Деякі трактують ці слова саме так, як президент, що нібито шлюб є союзом чоловіка й жінки.

Колишня депутатка, а тепер суддя Конституційного Суду Ольга Совгиря вважає, що Конституція не забороняє одностатеві шлюби.

«Очевидно, що акцент у статті 51 зроблено на вільному волевиявленні під час вступу в шлюб представників кожної статі, а не на тому, що ці статі мають бути різними під час укладення шлюбу. Не бачу в ідеї легалізації різностатевих шлюбів жодної суперечності Конституції України», – зазначила вона.

У Сімейному кодексі йдеться про те, що «для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку», тобто 18 років для чоловіків і 17 років для жінок. Серед перешкод для укладання шлюбу там називають наявність родинних зв’язків, недієздатність одного з партнерів чи перебування одного з них у шлюбі. Серед перешкод не вказана приналежність партнерів до однієї статі.

Що не так із відповіддю президента?

Попри те, що деякі представники ЛГБТ-спільноти сприйняли відповідь президента позитивно, інші більш обережні в прогнозах.

«Чому президент, маючи право законодавчої ініціативи, сам не вніс такий законопроєкт?» – ставить запитання Левчук.

Він згадує статистику від організації «Лабораторія законодавчої ініціативи», яка свідчить про те, що урядові законопроєкти розглядають довше за президентські чи депутатські, якщо вони від президентської фракції. Але президент вирішив доручити це питання саме Кабміну.

«Моє враження зараз таке, що президент спихнув це питання на уряд у сподіванні, що «проблема» десь розсмокчеться, що про неї забудуть. Він отримав певні політичні бали на заході, бо не заперечив проти ідеї одностатевих шлюбів, але він і не підтвердив, що планує це просувати», – додає в коментарі The Village Україна народна депутатка Інна Совсун.

«Кабмін є досить слабким, щоб дискутувати це питання. До того ж узагалі є сумніви, чи є в нього експертиза, щоб це робити», – каже Левчук. Керівнику «Точки опори» невідомо про те, чи зверталися представники уряду до когось із громадських організацій, що працюють над захистом прав ЛГБТ, за такою експертизою.

Чого чекати від уряду?

Насправді Кабмін взяв на себе зобовʼязання розробити законопроєкт про цивільні партнерства ще сім років тому, у 2015 році. Тоді уряд ще на чолі з Арсенієм Яценюком затвердив План заходів із реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. Цей план заходів передбачав, що законопроєкт про легалізацію зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар мав бути готовий до 2017 року. Документ повинен був врахувати майнові й немайнові права, зокрема успадкування, утримання одного партнера іншим у разі непрацездатності, право не свідчити проти свого партнера в суді.

Але уряд так і не подав цей законопроєкт. У 2018 році Мінʼюст (в уряді Володимира Гройсмана) пояснив, що «з огляду на велику кількість звернень питання потребує подальшого вивчення й опрацювання та наразі не може бути виконано». А у 2019 році, підсумовуючи реалізацію Плану заходів, Мін’юст (уже в уряді Олексія Гончарука) взагалі постановив, що підпункт, який стосується розроблення законопроєкту, «не може бути реалізований» через «велику кількість звернень від обласних, міських, районних у містах рад, громадських і релігійних організацій».

Поки уряд зволікав, правозахисні організації пропонували свої версії законопроєкту про цивільні партнерства, але до розгляду жоден із них не дійшов.

Тепер ми маємо вже наступний склад Кабміну на чолі з Денисом Шмигалем. Але й щодо нього є сумніви. «Судячи з поведінки уряду, я не бачу рухів у напрямі розроблення такого законопроєкту», – каже народна депутатка Інна Совсун.

Але законопроєкту бути так чи так, стверджує вона:

«Я готова почекати, чи буде уряд подавати такий законопроєкт. Якщо ні, то я готова розробити й подати такий законопроєкт особисто».

Що може бути в законопроєкті про цивільні партнерства?

Тепер маємо два варіанти: або законопроєкт усе ж таки підготує уряд, або його подадуть народні депутати, які підтримують права ЛГБТ-людей на юридично оформлені союзи.

Щодо першого варіанту спільнота більш скептично налаштована.

«У багатьох країнах, наприклад у Чехії, цивільні партнерства є досить обмеженими. В Естонії вони взагалі дають настільки мало прав, що цим інститутом ніхто не користується. Тимчасом як у Франції цивільні партнерства настільки всеохопні: вони по суті дають усе те саме, що дає шлюб, але укласти й розірвати їх простіше. Вони більш популярні, ніж шлюби. Враховуючи «прогрес» у сфері захисту прав ЛГБТ, я думаю, що в Україні буде песимістичний сценарій, коли цивільні партнерства будуть мати досить обмежений характер і ЛГБТ-спільнота буде змушена роками добиватися внесення тих чи тих прав до закону», – прогнозує Левчук.

Інна Совсун, яка зізналася, що може стати ініціаторкою депутатського законопроєкту про цивільні партнерства, пропонує відштовхуватися від потреб ЛГБТ-військових.

«Треба подивитися, які в них є найбільші проблеми, що вони не можуть вирішити без існування інституту одностатевих партнерств. Наприклад, це гарантії у сфері охорони здоровʼя. Зараз передбачено, що доступ до реанімації мають тільки члени родини. Ця проблема зараз виникає в українських військових, коли вони потрапляють у лікарню, а їхніх партнерів до них не допускають. Є трагічніші випадки – випадки смертей серед ЛГБТ-військових. Тоді постає питання про те, хто ухвалює рішення про поховання: чи це хтось із близьких родичів чи це партнер? Або хто отримує компенсацію в разі загибелі партнера? Звичайно, що ніхто не хоче отримувати ці компенсації, бо ми розуміємо, за яких обставин їх видають. Але причини дискримінувати одних партнерів щодо інших абсолютно немає. Тут мають бути такі ж права, як у зареєстрованих гетеросексуальних шлюбах».

До питання спільної власності народна депутатка пропонує підійти більш гнучко.

«Я вивчала досвід інших країн. У них по-різному вирішується це питання. Мені видається, що нам, на цьому етапі, коли ми тільки розробляємо цей інститут, підійде варіативність. Тобто під час укладання цивільного партнерства може укладатися додатковий договір про спільне майно, якщо сторони цього хочуть. У шлюбі це автоматично настає: якщо ви одружені й хтось із партнерів щось купує, це вважається власністю сімʼї. У випадку з цивільним партнерством, я вважаю, треба передбачити таку можливість».

Чи цивільні партнерства замінять одностатеві шлюби?

У деяких країнах цивільні союзи були проміжним кроком на шляху до легалізації одностатевих шлюбів. Але серед світових захисників прав ЛГБТ побутує думка, що цей інститут не забезпечує реальної рівноправності для одностатевих пар.

«За відсутності будь-яких прав краще їх отримати хоча в якомусь вигляді. І цивільні партнерства – це теж окей, – каже Левчук. – Але це не значить, що спільнота не буде після цього боротися за рівність шлюбу. Утім, з іншого боку, я не впевнений, що всі люди в ЛГБТ-спільноті підтримують ідею одностатевих шлюбів. Є думка, що інститут шлюбу – це інститут релігійний, і тому його взагалі треба вивести із законодавства. Якщо це релігійний інститут, то хай церква вирішує, що з ним робити. А всі права партнерів у союзах, які гарантує держава, може цілком задовольнити інститут цивільних партнерств».

Ще одне важливе питання, у якому саме вигляді ухвалить цивільні партнерства Верховна Рада. Якщо вони не даватимуть усі ті права, на які розраховує ЛГБТ-спільнота, то спільнота вимагатиме змінити закон або легалізувати одностатеві шлюби.

«Легалізація одностатевих шлюбів вирішує питання раз і назавжди. Один раз ухвалили – і всі інші нововведення, які будуть запроваджувати для людей у шлюбі, автоматично працюватимуть для всіх. Із цивільними партнерствами не так. По-перше, потрібно буде постійно добиватися розширення переліку прав, передбачених партнерствами. І, по-друге, якщо держава вводитиме якісь нові права для людей у шлюбі, а цивільні партнерства їх не передбачають, то знову потрібно буде змінювати закон про цивільні партнерства. Через це інститут партнерств є трохи недосконалим. Його постійно треба буде змінювати», – каже Левчук.

Утім, на його думку, легалізація одностатевих шлюбів в Україні – це питання років десяти. А права ЛГБТ-парам потрібні вже зараз, бо саме зараз триває війна.

Це тільки для ЛГБТ-пар?

У деяких країнах, де ввели цивільні союзи, вони доступні лише ЛГБТ-парам, в інших – усім. Україна, найімовірніше, піде другим шляхом. План заходів із реалізації Нацстратегії у сфері прав людини, який ми вже згадували, передбачав, що цивільні партнерства будуть відкриті й для різностатевих пар.

Адвокати цивільних партнерств зараз також не бачать причин вводити обмеження.

«Законодавство має бути інклюзивним, тобто таким, яким користуватися можуть усі. Через те, що наше законодавство не інклюзивне, ЛГБТ-спільнота постійно має вимагати його змінювати. Тоді для чого створювати окремий інститут лише для ЛГБТ, щоб потім гетеросексуальні пари були змушені вимагати відкрити його для себе? Якщо сам інститут ухвалять у нормальному вигляді, то він буде зручним інструментом для будь-якої пари – швидким в укладенні, швидким у розірванні й так далі», – каже Левчук.

Якщо закон про цивільні партнерства передбачатиме варіативний підхід до спільної власності, це може зацікавити деякі гетеросексуальні пари, додає Совсун: «Хочете – маєте спільну власність, а хочете – залишаєтеся зі своїм».

Що з усиновленням?

Одне з найбільших дискусійних питань – усиновлення дітей одностатевими парами.

У ЛГБТ-спільноті розраховують на те, що законопроєкт принаймні дозволить гомосексуалам усиновлювати дітей своїх партнерів. «Під час війни не знаєш, у який момент може щось трапитися, і їм хотілося б розуміти, що дитина не потрапить у дитбудинок, а буде мати законного опікуна у вигляді партнера», – каже Левчук.

Але Інна Совсун зазначає, що не бачить у парламенті голосів для дозволу на усиновлення.

«Я вірю, що ми рано чи пізно до цього прийдемо, але я не думаю, що це питання має зараз хоч якісь перспективи розгляду в парламенті. Я розумію, чому для ЛГБТ-військових це вкрай важливо. Я дуже хотіла б, щоб ми їм таку можливість надали. Але, чесно скажу, не бачу, як це зараз можна було б провести через парламент. Я, м’яко кажучи, дуже обережно оцінюю перспективи проходження законопроєкту про цивільні партнерства навіть без дітей. А з дітьми, думаю, він має, на жаль, нульові шанси. Тому, думаю, питання щодо дітей ми будемо розглядати пізніше».

Коли можуть узаконити цивільні партнерства?

За найбільш оптимістичними оцінками, з урахуванням усіх процедур, такий закон можуть ухвалити за пів року, каже Інна Совсун. За менш оптимістичними це може відбутися навіть не за цього скликання парламенту, вважає вона.

«Я бачу, що це [провести законопроєкт про цивільні партнерства через чинний парламент] можливо, але це не буде просто», – підсумовує депутатка.

Джерело

Сподобалось? Знайди секунду, щоб підтримати нас на Patreon!
Поділись публікацією