Аналіз нових правил Meta провела адвокатка Аліна Рахуба — юридична радниця ГАУ та членкиня Комітету із конституційного правосуддя та прав людини Ради адвокатів Одеської області.
Що змінилося?
За новими правилами все ще заборонені образи щодо інтелектуальних здібностей та психічних захворювань, але дозволені припущення щодо можливої наявності психічних розладів в контексті сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. Скасовані заборони на образи, пов’язані з відношенням до будь-якої стигматизованої групи (за ознакою раси, релігії, інвалідності тощо). Не засуджуються використання займенника «воно» (it) відносно людини, заперечення ідентичності тих чи інших ЛГБТК+, знецінення жінок, об’єктивізація та порівняння з майном. Крім цього, товари чи послуги для транс-людей більше не можуть вільно рекламуватись.
Усі ці визначення та правила регіонально орієнтовані та, за словами Meta, відповідають існуючому контексту. Водночас сама Meta пояснює такі дозволи розширенням свободи слова та більшою персоналізацією контенту. Тобто, кожна особа зможе сама формувати свій «маленький світ ненависті». Насправді такий дозвіл формує не свободу слова, а вільне розповсюдження мови ворожнечі.
Що взагалі таке «мова ворожнечі»?
Міжнародне право досі не містить єдиного універсального визначення для терміну «мова ворожнечі». Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендації щодо «мови ворожнечі» № 97(20) запропонував наступне визначення: мова ворожнечі — всі види висловлювань, які поширюють, підбурюють, заохочують чи виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм або інші форми ненависті, що ґрунтуються на нетерпимості, що зокрема виявляється як войовничий націоналізм та етноцентризм, дискримінація та ворожість стосовно меншин, мігрантів і осіб іноземного походження.
Мова ворожнечі охоплює цілу низку негативних явищ:
• розпалювання міжетнічної/расової ворожнечі;
• розпалювання релігійної ворожнечі;
• розпалювання ненависті до ЛГБТК+ спільнот;
• розпалювання ворожнечі до інших соціальних груп населення.
Мова ворожнечі є глибоко вкоріненим, складним та багатостороннім явищем.
Сама собою вона несе загрозу правам людини та людиноорієнтованим демократичним процесам. Мова ворожнечі не тільки створює агресивне, закрите середовище, а ще й посягає на базові, невід’ємні права та свободи людини, принижує, обмежує та маргіналізує певну людину як частину окремої групи, що стигматизується. Ба більше, вона формує упереджене ставлення щодо цієї людини/групи у інших людей, які керуються виключно тим, що створено в просторі.
Водночас мова ворожнечі може мати різні рівні, різні проявлення, різний ступінь впливу на конкретну людину та конкретну групу людей. Вона формує й певні поведінкові патерни як з боку жертв, так й з боку «нападників». Фактично припустимість використання мови ворожнечі «дозволяє» переносити внутрішні переживання «нападника» на «жертву», що формує нездоровий простір.
Основна мета мови ворожнечі — публічне підбурювання груп людей чи навіть усього суспільства до ненависті.
Які нормативні акти врегульовують питання мови ворожнечі в міжнародному законодавстві?
- Документи, створені Організацією Об’єднаних Націй (ООН): Загальна декларація прав людини (ст.ст. 1, 2, 7, 12, 18-19, 29). Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст.ст. 1, 4, 5). Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст.ст. 17-20, 26-27).
- Окремої уваги заслуговують уточнені роз’яснення та коментарі компетентних органів ООН: Комітет ООН з прав людини, Загальний коментар №№10, 11. Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації, Загальна рекомендація XV, ХХХ.
- Рада Європи: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) (ст.ст. 8-10, 14, 17). Протокол №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 1). Рамкова конвенція про захист національних меншин (ст.ст. 4-9, 21). Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність та факультативний Протокол до неї.
- Комітет міністрів Ради Європи: Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи щодо «мови ненависті» 97(20). Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо ЗМІ і сприяння розвитку культури толерантності 97(21). Декларації Комітету міністрів про свободу політичних дебатів у ЗМІ.
- Парламентська асамблея Ради Європи: Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи про свободу вираження поглядів і повагу до релігійних вірувань 1510 (2006). Рекомендація Парламентської асамблеї Ради Європи про богохульство, образи на релігійному ґрунті і «мову ворожнечі» по відношенню до певних осіб на підставі їхньої релігійної належності 1805 (2007).
- Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ): Рішення Ради міністрів Ради ОБСЄ № 4/03. Рішення Ради міністрів Ради ОБСЄ № 9/09.
Які нормативні акти врегульовують питання мови ворожнечі в Україні?
- Конституція України: Стаття 34. Закон України «Про інформацію»: Стаття 28. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»: Стаття 3. Закон України «Про медіа»: Статті 36, 43, 110, 111, 112, 119.
- Національна стратегія у сфері прав людини та План заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, які містять в собі положення щодо протидії мові ворожнечі.
- Кримінальний кодекс України встановлює дві статті, в яких викладено поняття мови ворожнечі, а саме статті 161 та 436. В контексті зазначених змін до правил важливо розглядати саме ст. 161 КК України. Закон сформований так, що той, хто створює/використовує мову ворожнечі, той і несе відповідальність. Навіть сама платформа може нести відповідальність за створення умов для поширення мови ворожнечі.
Що можна зробити, щоб обмежити шкоду, яку заподіює мова ворожнечі, на законодавчому рівні?
Щоб обмежити шкоду, яку заподіює мова ворожнечі в мережі інтернет, потрібно прийняти ефективне законодавство для запобігання її публікації та забезпечення її видалення там, де вона вже була опублікована. Так як головною середою розповсюдження мови ворожнечі будуть інтернет та майданчики, які надаються інтернет-посередниками, важливо, щоб з боку інтернет-посередників було забезпечено реалізацію принципів поваги до прав людини, а також застосування принципів належної обачності у сфері прав людини. Ці принципи викладені в § 20 і далі Рекомендації CM Rec (2016)3 щодо прав людини та бізнесу, а також у § 17 Керівних принципів бізнесу та прав людини, які були схвалені Радою ООН з прав людини у 2011 році.
Також необхідно визначити, як державні й недержавні актори мають співпрацювати в боротьбі з онлайн-мовою ворожнечі. Одним із способів організації такої співпраці є створення так званих систем та органів співрегулювання, де як державні органи, так і приватні актори докладають зусиль до боротьби з онлайн-мовою ворожнечі (докладніше див.: Models of Governance of Online Hate Speech (Моделі управління щодо онлайн-мови ворожнечі), Alexander Brown, 2020). По факту, власники платформ мають забезпечити можливість користування внутрішніми засобами правового захисту та передбачити можливість оскарження до незалежного регулятора або наглядового механізму будь-яких випадків мови ворожнечі.
Як це працює зараз?
Жертви мови ворожнечі, не дивлячись на доступні існуючі способи юридичного подолання мови ворожнечі, часто не повідомляють про це компетентним органам. Причинами неповідомлення можна вважати побоювання, що органи влади не сприймуть їх серйозно, сумніви щодо ефективності наявного засобу правового захисту, страх за своє життя, страх перед складностями встановлених алгоритмів.
Підсумуємо: мова ворожнечі має великі наслідки для суспільства в цілому, вона впливає і безпосередньо на жертву цькувань, і на всю спільноту, до якої відноситься жертва.
