Легалізація цивільного партнерства: світовий досвід та українські перспективи

Питання легалізації одностатевих шлюбів та інших  форм шлюбно-сімейних відносин обговорюється в Україні та у багатьох інших країнах світу вже досить давно.

Варто сказати, що це питання постало ще більш гостро після того, як на початку літа на сайтi офіційного iнтернет-представництва Президента України розмістили петицію №22/144562-еп про легалізацію одностатевих шлюбів. За досить короткий термін петиція отримала необхідну кількість голосів (понад 25 тисяч), аби її розглянув Президент.

Глава держави відреагував на суспільний запит і пояснив, що згідно з конституцією шлюбом вважається вільний союз жінки та чоловіка (ст. 51), альтернативних форм шлюбу основний закон не передбачає. Оскільки в умовах воєнного стану вносити зміни до Конституції заборонено, то і законодавчо закріпити право громадян на одностатеві шлюби наразі не вбачається за можливе. Водночас Президент доручив Кабінету Міністрів розглянути питання легалізації “цивільного партнерства”. Президент зазначив, що вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 116 Конституції України є прямим обов’язком уряду.

Варто сказати, що це не перша спроба розпочати непростий шлях у напрямку визнання державою прав представників ЛГБТ. Виконуючи взяті на себе зобов’язання перед Європейським Союзом, Україна кожні 5 років ухвалює Концепцію прав людини, в якій зокрема відображені питання щодо рівності, поваги до різноманітності, вжиття заходів з подолання у суспільстві стереотипів, які призводять до дискримінації.

Чи готова Україна до суттєвих змін?

В Україні існує низка громадських та правозахисних організацій, які підтримують представників ЛГБТ та сприяють закріпленню їхніх прав на законодавчому рівні. Ці організації, серед іншого, фіксують факти порушення прав ЛГБТ та вживають заходів щодо захисту постраждалих. Моніторинговою мережею Центру “Наш світ” у 2021 році було задокументовано 141 випадок дій на ґрунті гомофобії / трансфобії, дискримінації, а також інших порушень прав ЛГБТ+ в Україні.  Як і у 2020 році, у 2021 спостерігалося значне зниження задокументованих кейсів у порівнянні з попередніми роками (188 – у 2020; 369 – у 2019). У першу чергу, активісти пов’язують зниження кількості зафіксованих правопорушень із карантинними заходами, що вочевидь позначилися на соціальній активності як ЛГБТ, так і їхніх опонентів.

В Україні трапляються не тільки випадки відкритого насильства відносно представників ЛГБТ, але і порушення їх трудових та освітніх прав. Правозахисники фіксують випадки примусового звільнення, відмови у прийнятті на роботу, відрахування із закладів вищої освіти, заниження оцінок, різного роду приниження з боку колег по роботі, однокурсників тощо.

Результати останніх соціологічних досліджень свідчать, що рівень толерантності до представників ЛГБТ-спільноти зростає. Близько 40% населення України все ще рішуче підтримують обмеження прав для представників ЛГБТ в тому числі та право на шлюб для одностатевих пар. Водночас за останні 5 років частка радикальних противників визнання прав ЛГБТ зменшилася на 4-5%. Загальна сумарна кількість тих, хто ставиться до ЛГБТ позитивно або байдуже – 58%, при цьому, переважає саме байдуже ставлення – 45%.

Станом натепер в українському суспільстві немає єдності у ставленні до представників ЛГБТ. Значна частина українців дотримується консервативних поглядів і не підтримує легалізацію інших форм шлюбу. Однак, кількість прихильників більш ліберального підходу поступово збільшується, чому сприяє діяльність різноманітних громадських та правозахисних організацій, а також європейська спрямованість державної політики в Україні.

Світовий досвід

Основним орієнтиром для прихильників легалізації цивільних партнерств та одностатевих шлюбів є досвід іноземних держав.

У різних країнах цивільне партнерство має різні назви та визначає різні права та обов’язки партнерів. Близько 15 країн світу у своєму законодавстві закріпили право на вступ у цивільні союзи чи партнерства. Серед них Франція (яка одночасно дозволяє й одностатеві шлюби), Італія, Ісландія, Чехія, Угорщина, Хорватія, Естонія, Ізраїль та інші.

Цивільне партнерство часто вважають проміжним етапом, після легалізації якого держава наважується і на легалізацію одностатевих шлюбів. У західних країнах між цими двома подіями зазвичай проходить близько 10-15 років.

Станом на 2021 рік одностатеві шлюби легалізовані у понад 30 країнах світу, зокрема в Іспанії, Нідерландах, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Швеції, Данії, Фінляндії, Чорногорії та в Канаді. Слід також зазначити, що окремі країни дозволяють парам обирати з двох доступних опцій – реєструвати одностатевий шлюб або вступати у цивільне (громадянське) партнерство.

Шлях деяких країн від легалізації цивільних партнерств до остаточної легалізації одностатевих шлюбів є досить тривалим. Наприклад, Німеччина дозволила одностатеві партнерства ще у 2001 році, а остаточно легалізувала одностатеві шлюби лише у 2017 році, коли набув чинності так званий “Закон про шлюб для всіх”. В цьому ж році одностатевим парам дозволили всиновлювати некровних дітей, що призвело у цій країні до своєрідного буму усиновлення. Станом натепер одностатеві сімейні пари урівняно в правах із гетеросексуальними сім’ями.

У 2020 році одностатеві шлюби легалізував парламент Швейцарії. За даними соціологічних досліджень близько 82% населення Швейцарії повністю підтримали цей закон. До остаточного закріплення права на шлюб для ЛГБТ-пар Швейцарія у 2007 році узаконила цивільні партнерства, проте усиновлення дітей партнерам тоді не дозволялося. З 2020 року одностатеві пари, які реєструють шлюб у Швейцарії, мають доступ до банків сперми та можуть використовувати відповідні репродуктивні технології для народження дитини.

Ще одна країна, яка зважилася на легалізацію одностатевих шлюбів у 2020 році, – це Чорногорія. Закон забезпечує одностатеві пари тими ж правами, що і гетеросексуальні пари, крім усиновлення дітей. Набрання чинності закону було відстрочено на один рік. За цей час Чорногорія доопрацьовувала внутрішнє законодавство і провела спеціальне навчання державних службовців. Таким чином, Чорногорія стала 32-ю країною-членом ООН, яка  легалізувала шлюб одностатевих пар. Прем’єр-міністр Чорногорії схвалив такий крок, назвавши його правильним і таким, що відповідає демократичній зрілості та євроінтеграційним процесам у суспільстві.

Право на батьківство та материнство

Найбільш болючим та непростим питанням, яке неминуче виникає в процесі обговорення прав ЛГБТ-спільноти, – це право одностатевих пар мати дітей. Як показує досвід інших країн, не завжди легалізація цивільних партнерств чи одностатевих шлюбів призводить до надання права на усиновлення чи використання репродуктивних технологій для народження дітей в одностатевих шлюбах.

Існує поширена думка, що виховання в одностатевій сім’ї негативно впливає на дитину. Для того, щоб з’ясувати, чи дійсно це так, у США та Німеччині проводилися ґрунтовні дослідження.

Масштабне дослідження з цього приводу проводив Державний інститут вивчення сім’ї при Бамберзькому університеті у співпраці з Інститутом ранньої педагогіки в Мюнхені. Впродовж трьох років вчені проводили опитування представників одностатевих сімей –  1059 батьків та 123 дитини. Крім того, були проведені бесіди з експертами із різних сфер: від юристів та працівників служб у справах дітей та сім’ї до вчителів, вихователів та лікарів.

Дослідники дійшли висновку, що діти, які виховуються в одностатевих сім’ях, не зазнають жодної шкоди з боку своїх батьків. Якщо говорити про компетенції та вміння виховувати дітей, то одностатеві батьки нічим не поступаються гетеросексуальним. Як правило, партнери намагаються уникати покарань по відношенню до дітей, жодним чином не тиснути на дитину ані психологічного, ані фізично. Сімейний клімат в одностатевих родинах характеризується дослідниками як позитивний, він вирізняється відкритістю і можливістю говорити на будь-які теми. Як правило, в одностатевих сім’ях батьки проходять непростий шлях до народження дитини або усиновлення, а тому таке батьківство є особливо усвідомленим, виваженим і бажаним.

Позитивний досвід батьківства демонструють відомі гомосексуальні пари. Досить довго за право бути батьком боровся композитор і співак Елтон Джон, який з 2005 року живе у законному шлюбі з продюсером і режисером Девідом Фернішем. Пара навіть намагалася усиновити хлопчика з України, однак через імперативну заборону на усиновлення одностатевими парами або неодруженими іноземцями, яка існує в нашому законодавстві, усиновлення було неможливе. Сьогодні подружжя виховує двох синів, яких для пари народила сурогатна матір. Співак Рікі Мартін, який у 2010 році відкрито заявив про свою гомосексуальність, має двох синів-близнят, народжених сурогатною матір’ю. Діти виховуються у сім’ї Мартіна та його партнера художника Джвана Йосефа. Усиновлену дитину виховують дизайнер Том Форд та Річард Баклі, які вважаються одним із найміцніших союзів і живуть разом з кінця 80-х років, з 2014 року – в офіційному шлюбі.

Попри позитивні висновки зазначених вище досліджень та позитивний досвід окремих пар, не можна відкидати негативний фактор, викликаний осудливими реакціями з боку соціуму. Діти, які виховуються в одностатевих сім’ях, зазнають дискримінації з боку свого близького оточення. Такі випадки фіксуються навіть у найбільш розвинених та демократичних країнах (Великій Британії, США, Німеччині).

Що стосується України, то питання батьківства для одностатевих пар так само є актуальним та дискусійним. Скориставшись популярними сьогодні інструментами електронної демократії, активісти зареєстрували петицію №22/150424-еп, яка безпосередньо стосується прав одностатевих пар на виховання дітей.  Петиція була зареєстрована 18 липня цього року на сайті офіційного інтернет-представництва Президента України. Автор звернення просить дозволити представникам ЛГБТ брати під свою опіку дітей з дитячих будинків, обґрунтовуючи таку ініціативу великою кількістю дітей-сиріт, позбавлених батьківської турботи та піклування. Станом на початок жовтня петиція набрала лише 299 голосів.

Як зазначалося, станом натепер сімейне законодавство України чітко встановлює, що усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі (ч. 3 ст. 211 Сімейного кодексу). Так само, обмежене право одностатевих пар на використання репродуктивних технологій сурогатного материнства, які дозволені лише для сімейних пар (дружини та чоловіка, які мають відповідні медичні показники).

Очікування та перестороги

Чинне законодавство України не містить визначення поняття цивільного партнерства, тому поки ми можемо тільки здогадуватися, що буде вкладено у зміст цього терміну і чи призведе закріплення права на вступ у цивільні партнерства до подальшої легалізації права на одностатеві шлюби.

Представники ЛГБТ спільноти зазначають, що від легалізації цивільного партнерства в Україні вони очікують, в першу чергу, закріплення спадкових та інших майнових прав для партнера, а також можливості оформити опіку в разі втрати партнером працездатності та права приймати рішення замість партнера у критичних для життя та здоров’я ситуаціях. Крім того, гострим залишається питання батьківства, усиновлення, права на застування репродуктивних технологій для народження дитини та подальшого її виховання в одностатевій сім’ї. Активісти висловлюють занепокоєння з приводу того, що питання спільного батьківства взагалі не буде згадане у документі, якій розробить уряд.

Поки що ми не розуміємо, у який строк Премєр-міністр та уряд представлять суспільству результати своєї роботи та як зрештою виглядатиме документ, де закріплять право на вступ у цивільне партнерство. Зрозуміло, що питання легалізації інших форм шлюбних союзів є для України непростим і потребує комплексних рішень – в тому числі проведення відповідної інформаційно-просвітницької роботи для подолання упередженості та нетерпимості в суспільстві. У разі відсутності належної підготовки до рішучих рішень держави ми ризикуємо зіштовхнутися з серйозним супротивом з боку українського суспільства, значна частина якого залишається доволі консервативною у своїх поглядах на шлюб та сім’ю. Варто також зважати на позитивний досвід іноземних держав, які вже легалізували одностатеві партнерства та шлюби, проте зробили це з розумінням суспільних настроїв та очікувань, провівши відповідну підготовку до цього рішення.  

Хочеться вірити, що повномасштабна війна, яка вже понад 7 місяців триває в нашій країні, зробила українців більш людяними та толерантними, навчила поважати почуття інших людей, співпереживати і допомагати оточуючим. Наша нова реальність  показала, що найважливішим для кожної людини є життя та безпека рідних людей, а найбільшою цінністю є сім’я, незалежно від того, з осіб якої статі вона складається.

Таліна Кравцова
«Asters, ЮФ» партнерка практики сімейного права

Марина Корнієнко
«Asters, ЮФ» юристка

Джерело

Сподобалось? Знайди секунду, щоб підтримати нас на Patreon!
Поділись публікацією
Залишити коментарій