Історія небинарної людини Димка. Частина друга
Громадська організація “Ти не один” оприлюднила другу частину історії Димка.
Першу частину історії можна почитати тут.
Сьогодні ділимося з вами другою частиною історії небінарної людини Димка, працівника ГО “Trans*Generation”. Поговоримо про їх першу участь у Марші рівності, ЛГБТІК+-активізм та роль церкви і християнства загалом у їх житті.
ГОМОФОБІЯ
Сергій: Ти зіштовхувались з проявами гомофобії?
Димко: Звісно. Мене ніхто не бив, Бог милував. Починаючи від банальних вигуків мені у спину «*ідар!» на вулиці. Коли я йшли на Марш рівності у Києві повз правоохоронців – хтось з них крикнув: «Дивись, який солоденький йде!». Ще, коли я їздили з колишнім у Харків – я теж були з фарбованим волосся та нігтями, та кошачими вушками. Коли ми йшли підземним переходом – до нас причепилися місцеві хлопці з питаннями: «Ти хто? Мужик чи баба? Ти чьо?»…І всякі такі побутові речі, коли священик каже мені, що я – «грішник», але я вже звикли до цього.
Сергій: Ти згадали Прайд. Приймали участь?
Димко: Так, у 2021 р. Я були після камінг-ауту і мені дуже хотілося надолужити все пропущене за роки юності. У мене був порив – так, я підемо туди, будемо щось кричати, виступати за права. Я намалювали плакат, показати, що я щось роблю. Зараз, з точки зору активіста це була фігня – потрібно робити багато та планомірно.
Сергій: Боялись, що можуть побити?
Димко: Звичайно. Але я були разом з організацією, а у них вже був досвід.
Сергій: Як твої друзі відреагували на твою сексуальну орієнтацію?
Димко: Друзі прийняли мене досить спокійно. Ніхто не відвернувся.
Сергій: Познайомившись з тобою я прийшов до висновку, що ти – відкриті. Відколи ти так поводишся?
Димко: Я перестали ховатися у 2023 р., коли аутнулись (здійснили камінг-аут, ред.) батькам. Тепер мені нічого не страшно. Навіть якщо хтось захоче скривдити мене – він не зможе. У нього не буде такої можливості.
Читати далі у галереї
