«Це історія про «завтра», яке може не настати» — експерт Національного ЧСЧ-консорціуму про необхідність якнайшвидшого впровадження інституту реєстрованих цивільних партнерств

Чому ми говоримо про шлюбну рівність зараз, на тлі повномасштабної війни, розв’язаною росією проти нашої держави? Чому ця тема займає все більше медійного простору, а українське законодавство, у свою чергу – увійшло у режим турбо-трансформування, враховуючи у змінах інтереси, зокрема, ЛГБТ+ спільнот? На ці та інші питання відповів співголова Національного ЧСЧ-консорціуму #MSM_PRO, лідер ВГО «Гей-Форум України» та національний експерт Святослав Шеремет.

На тлі війни потреби ЛГБТ+ спільнот відчуваються чи не найбільш гостро, зазначає експерт.

Тому що для деяких українців та українок війна — це апокаліпсис. Це кінець. Це завершення життєвого шляху. Це загроза. Це історія про «завтра», яке може не настати. Про що ти думаєш, коли ти під загрозою смерті? Про найважливіше в твоєму житті. Частинкою цього «найважливішого» є твій партнер чи твоя партнерка. Ти хочеш отримати від рідної держави розуміння, підтримку та гарантії, причому отримати негайно. А що таке держава? Це посередниця у стосунках між людьми

Наразі тисячі представни_ць ЛГБТ+ спільнот захищають Україну на фронті. Ще якась частина робить це в тилу – хтось щойно пройшов процес ротації і наразі відновлює сили, хтось активно волонтерить на користь ЗСУ. Шкідливий наратив про те, що «ЛГБТ+ немає на фронті» лише знецінює подвиг наших захисни_ць, незалежно від їх сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності. Життя кожного і кожної з них може закінчитися будь-якої миті, у вогні російської ракети або під залпом російської артилерії. Вмотивований боєць – хороший боєць. І шлюбна рівність для всіх без винятку бійців та бійчинь на фронті може стати ще однією зброєю проти рашистів, які традиційно зневажають права не тільки етнічних меншин, але й самих себе.

Ще до війни безліч молодих хлопців і дівчат з числа ЛГБТІ дали собі іншу відповідь: працьовиті та креативні, вони вирішили нічого не чекати, ні за що не боротися, а просто поїхати геть, до якихось Німеччини, Іспанії, Каліфорнії, Швеції чи Канади, де можна повністю розкрити свій людський потенціал синхронно в професійній сфері та сфері особистого життя. Країни відкритого світу конкурують за людей, кордони прозорі. Тому якщо ми не хочемо втрачати власне молоде покоління, то потрібно зробити правову систему гнучкою та дружньою до різних людей з різними потребами. І щоби ті українські ЛГБТ, які ставлять самі собі питання: чи лишуся я в Україні після війни, відповіли на це питання ствердно, держава має щось вирішити з визнанням одностатевих партнерств. Скажу так: правове визнання одностатевих сімей — це потужна інвестиція України у власне майбутнє, – розповів експерт Шеремет

Але не ЛГБТ+ єдині емігрували за кордон до повномасштабної військової агресії росії. За даними Мінсоцполітики, НБУ та Інституту Демографії та соціальних досліджень, з 2019 по 2021 роки понад три мільйони українців знаходилися за кордоном. Лише 400-500 тисяч з них повернулися в Україну. У 2022 році емігрантами вважаються вже понад п’ять мільйонів. І більша частина з них може залишитися за кордоном назавжди.

Є ще один бік цієї негайності. Зізнаймося самим собі: коли почалася війна, ми самі та наші близькі думали, як вчинити, — залишитися в Україні чи виїхати за її межі. Але таке серйозне рішення повинно мати серйозні підстави. Якщо я вирішую лишатися в Україні, то однієї любові до батьківщини замало: мені потрібні гарантії, що батьківщина враховуватиме факт мого існування, – пояснив свою відповідь експерт.

Так яких же саме прав позбавлені ЛГБТ+ люди в Україні через відсутність механізму узаконення одностатевих стосунків? Як зазначив пан Шеремет, партнери чи партнерки в одностатевих стосунках не захищені правами та обов’язками стосовно один одного.

Коли ти в зареєстрованому шлюбі, то все, крапка: ти захищений законом зусебіч. У шлюбі ти можеш переписати на подружжя будинок чи хату — і не мусиш платити податок на договір дарування. У шлюбі ти в інтересах подружжя можеш прийняти медичні рішення в екстрених ситуаціях. Ти можеш не переживати за майно: все, що нажито в шлюбі, вважається спільною сумісною власністю. Ти можеш бути спокійним за спадок: твоє майно перейде після тебе до подружжя, а не до двоюрідної племінниці. В медичних установах лікарі розуміють, що ти — дружина чи чоловік, і це знімає питання про те, чого це ти хвостиком ходиш за своєю половиною, та й лікар може побалакати з тобою довірливо, – розповів експерт.

Ба більше, за даними соціологічних досліджень, у більш ніж 16% одностатевих сімей є діти. При цьому, держава ніяк не регулює цей момент, і де-факто – батьківські обов’язки у такій сім’ї покладені виключно на одну особу.

Чи це в інтересах дитини? Звісно, для дитини краще, щоби якомога більше людей були зобов’язані про неї піклуватися. Тому потреба покласти такі обов’язки на іншого партнера більш ніж актуальна. Як це зробити без зайвих ускладнень? Через укладання цивільного партнерства. Бо партнерство створює не тільки права, але й обов’язки, – додає експерт.

Станом на 2022 рік, понад десять тисяч людей з українським громадянством вже перебувають у одностатевому партнерстві, або шлюбі. Нюанс полягає у тому, що укладені вони були за межами нашої країни.

Тобто в умовній Америці ти респектабельний сім’янин з усіма правами та обов’язками, а лиш повернуся зі своїм чоловіком до України, тут ви починаючи з кордону стаєте одне одному формально чужими. Фокус у тому, що якщо це двоє іноземців, то Україна їхній шлюб визнає вже зараз, без жодних коливань. Тобто сер Елтон Джон та його чоловік Девід сприймалися в Україні як подружжя (а бували вони в нас багаторазово), а от якби той же Девід мав український паспорт, то їхній британський шлюб вважався би тут нікчемним, – пояснює Святослав Шеремет.

Звісно, одностатеві пари в Україні, формально, можуть узаконити ті чи інші аспекти свого сумісного проживання. Для цього можна скористатися послугами нотаріуса, щоб оформити у спільну власність, наприклад, майно.

Але такий нотаріальний стиль життя обтяжливий і безрадісний. Він створює враження, що ви або незабаром розійдетеся, або хтось із вас невдовзі помре. Повірте, це погане рішення для пар, сполучених коханням. Саме тому, навіть знаючи добре про цей шлях, гомосексуальні пари не поспішають ним користуватися, – наголошує експерт.

Реєстроване цивільне партнерство може вирішити безліч проблем сучасної української сім’ї. І це стосується не тільки одностатевих пар.

Шлюб у сучасній конфігурації не відповідає потребам і очікуванням багатьох людей. А тому ми маємо шанс зробити ще одну революцію в сфері сімейного законодавства — запровадити цілком новий інститут реєстрованого цивільного партнерства (#РЦП), який максимально відповідав би очікуванням сучасної людини, незалежно від того, гомосексуальна вона чи гетеросексуальна. Цивільне партнерство може бути прогресивнішим за шлюб — ось основний меседж. Тому фактично ми закликаємо зараз якнайширший український загал подумати й відповісти досвідченим правникам на питання: якими мають бути риси нового сімейного інституту, щоб він якнайкраще віддзеркалював потреби людей, тобто нас із вами? Спільноти ЛГБТ+ відповідь на це питання вже мають, – відповідає пан Шеремет.

Але це допоможе не тільки українським сім’ям. Війна каталізувала процеси євроінтеграції, і зараз перед владою стоїть потужний виклик – якнайшвидше прискорити законодавчі зміни, аби гармонізувати наше законодавство стосовно законодавства ЄС. Без цього Україна не отримала б статус країни-кандидатки на вступ у ЄС, але попереду – повноцінна інтеграція, і лише обіцянок для її виконання буде вже недостатньо.

Зміни вже розпочалися. Той тектонічний рух вже почався. Наша держава, на жаль, неповоротка, але навіть щодо нашої держави вже минув строк, протягом якого вона мала осмислити цей виклик у сфері сімейного законодавства. Найбільш чутливою державною інституцією у сфері прав людини є омбудсмен — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Так от, омбудсмен вже котрий рік поспіль звертає увагу Ради, що з визнанням цивільних партнерств потрібно щось робити. Таке розуміння назріло і в Міністерстві юстиції, і безпосередньо в Кабінеті Міністрів. А в парламенті вже маємо свідомих депутатів, які хоч завтра проголосують за правове визнання цивільних партнерств, – додав Святослав.

У нашої країни не залишилося іншого шляху, і усі зазначені процеси мали статися, рано чи пізно. Війна лише загострила давно існуючі проблеми, і як і будь-яка криза – стала поштовхом до незворотних змін. І ці зміни точно врахують інтереси як ключових спільнот, так і загального населення нашої незалежної держави.

Джерело

Поділись публікацією
Залишити коментарій