Бійця захейтили за те, що він – гей. Пояснюємо, чому узаконення ЛГБТ-пар важливе у війну

Військового атакували в соцмережах за те, що він – гей. Це спричинило хвилю підписів за легалізацію ЛГБТ-пар. Пояснюємо, чому це важливо у війну.

Нова хвиля захисту прав ЛГБТ

Днями фото військового Віктора Пилипенка та його побратимів розмістило Міністерство оборони. 

“Ризикуючи життям щомиті, наші воїни боронять Україну, свої домівки, рідних і вважають це обов’язком”, – коротко підписали світлини.

Це спричинило спершу шквал негативу у бік Віктора. Річ у тому, що він – відкритий гей. Інші українці відреагували на гомофобні коментарі й почали писати Віктору подяки за службу.

Ця історія вилилася в нову хвилю підписів петиції за легалізацію одностатевих пар.

ЛГБТ-бійці на війні

Віктор Пилипенко також є головою ЛГБТ-об’єднання військових. За його словами, стабільний відсоток ЛГБТ-людей у будь-якій спільноті – 7- 12%. В середньому в ЗСУ, каже він, буде 10% геїв, лесбійок, трансгендерних людей.

Не всі з них хочуть робити камінг аути – тобто відкриватися світові. Воюють, отримують поранення, як і всі військові.

“Є багато загиблих, зниклих безвісти, у полоні, про гомосексуальність яких не говоримо через ризики тортур. Рускіє – найперші гомофоби на планеті”, – каже Пилипенко.

Чому важливо узаконити стосунки ЛГБТ-людей у війну

Віктор має хлопця. Якби вони були одружені, а Віктор загинув – їхня родина мала б серйозні проблеми виключно тому, що держава не визнає союз.

Чоловік Віктора не отримав би грошову виплату, яку держава надає, наприклад, дружинам загиблих чоловіків. Він не міг би претендувати на інші пільги на кшталт можливості відвідувати військові медзаклади для оздоровлення, розповідає Пилипенко.

“З матеріальними правами чоловік мав би проблеми. На нього чекала б юридична тяганина з моїми родичами, які за законом стають найпершими спадкоємцями. Щоб захистити його, мені довелося б складати завчасно заповіт, бо деякі майнові питання можна так врегулювати”, – каже військовий.

Партнерку лейсбійки, яка зараз теж служить, у випадку поранення військової не пустять у реанімацію. Вони живуть разом більше восьми років, але для держави цієї сім’ї не існує, розповідає проєктна менеджерка ГО “Київ Прайд” Оксана Солонська.

“Якщо партнерка, яка служить, загине, де-факто її громадянська дружина не отримає ані доступу до тіла, ані права розпоряджатися цим тілом”, – підкреслює вона

Буває, що батьки відмовляються від дітей після їхнього камінг ауту: “Кажуть, що дитина для них померла, виганяють. Можуть навіть відмовитися опізнавати тіло, коли людина загине”. Натомість партнера цієї людини не пустять на опізнання тіла. Бо де-юре він йому ніхто, зауважує Солонська.

 “Якби ми мали дитину, а я загинув – дитину могли б забрати в сиротинець або до найближчих родичів мого чоловіка”, – додає Пилипенко.

Інший реальний приклад наводить Солонська – пара лесбійок у Харкові виховує сина, одна з жінок – мати цього хлопця, а інша – фактично ніхто, за документами. “Будь що може статися, війна. Дитина не захищена перед державою. Бо якщо друга жінка перетинатиме кордон або пересуватиметься по Україні, її зупинять для перевірки – де-юре вона викрала дитину”, – пояснює експертка.

Довідка: Діти у лесбійок – це часто діти від попереднього шлюбу з чоловіком. Це можуть бути діти, усиновлені одним із партнерів.

Набуте у шлюбі майно є спільною власністю, і у випадку розлучення, кожен претендує на певну його частку. Але оскільки одностатевий шлюб юридично неможливий, то відсутнє спільне право на набуте майно.

Питання майна, за словами Солонської, фактично єдине, яке можна врегулювати для одностатевих пар. Наприклад, купівля квартири і оформлення її на двох людей одночасно. Якщо майно придбав хтось один, він може у встановлений законом спосіб передати частину цього майна іншому. Наприклад, подарувати половину квартири.

Такий стан справ, каже Пилипенко, примушує гомосексуальних військових відчувати себе “людьми третього сорту”: “Ти – громадянин своєї країни, воюєш за неї, каліцтва отримуєш, помираєш. Водночас, негідний бути на рівні з іншими юридично”.

Відома волонтерка Леся Литвинова, яка вже декілька місяців у ЗСУ, була серед тих, хто підтримав Дмитра. Вона офіційно вийшла заміж за свого обранця вже під час війни, вони разом служать.

“Одного дня командир практично нагадав, що раптом щось – ми задовбемось доводити, що маємо спільну дитину, спільне життя, спільне кохання. Державі начхати на наші почуття. Їй треба офіційне підтвердження, що ми маємо право вимагати доступу до реанімації, або вирішувати питання з похованням”, – написала Литвинова.

Вона пояснює, що в нинішній ситуації узаконення ЛГБТ-пар – це не про секс і навіть не про кохання: “У наших умовах це – про полон, поранення, поховання і купу іншіх неромантичних речей”.

Також Литвинова розмістила в себе петицію за легалізацію стосунків таких пар.

Ця петиція створена місяць тому. На момент публікації її вже підписали понад 19 500 людей з потрібних 25 000.

Що далі

Стільки голосів “За” за такий короткий проміжок часу – хороший маркер настроїв суспільства, але петиція не надто дієздатна, вважає Солонська. Бо в ній мова йде про одностатеві шлюби. А поняття шлюбу закріплене в Конституції України як “союз чоловіка та жінки”.

Тобто, щоб легалізувати одностатеві шлюби, треба внести зміни насамперед до Конституції та Сімейного Кодексу, пояснює адвокат, бізнес-партнер практики Інтелектуальної власності адвокатського об’єднання Juscutum ​​Владислав Білоцький.

Він нагадав, як два роки тому дві жінки-лесбійки підписали партнерський договір, розроблений адвокатами Juscutum. Документ передбачав ряд пунктів, які врегульовують деякі питання та відновлюють правову конструкцію сім’ї. Детальніше тут.

“Вперше в Україні офіційно зареєстрували одностатевий союз”, – такі заголовки тоді пронеслися в ЗМІ. Насправді ж такий договір не дає на 100% всіх прав, які дає людям шлюб, підкреслює Білоцький.

Щоб одностатеві стосунки мали рівні права, легалізація одностатевих шлюбів – єдиний шлях, вважає юрист.

Водночас, існує ще один механізм, здатний “узаконити” стосунки гомосексуальних людей без внесення змін у Конституцію. Це запровадження інституту “цивільного партнерства”. Для цього в Україні потрібно прийняти відповідний закон.

“Цивільне партнерство може вирішити більшість практичних проблемних питань, які виникають у одностатевих союзах. Зокрема, передбачити право на усиновлення дітей партнера, майнові права, доступ до реанімації. Все залежить від того, наскільки якісно та широко нардепи пропишуть документ”, – пояснює керівник ГО “Точка Опори ЮА” Тимур Левчук.

Ба більше, оскільки механізм цивільного партнерства не має стосунку до сексуальної орієнтації чи гендерної самоідентифікації, він може передбачити гарантії для людей, яким не обов’язково бути одностатевою парою.

“Це можуть бути дві бабусі, які через війну залишилися без рідних і живуть разом, чи дві жінки, які виховують дітей”, – пояснює Левчук.

Остання соціологія, звертає увагу активіст, показує: близько 24% українців підтримує “цивільні партнерства”, приблизно така ж кількість ставиться нейтрально.

Наразі, за його словами, є кілька написаних законопроєктів про цивільні партнерства. Є нардепи, готові працювати з документами.

“Єдине, що їх зупиняє – не бачать “зеленого світла” з Офісу Президента, як це було щодо Стамбульської конвенції. Бо зареєструвати законопроєкт нескладно. Складніше проголосувати. Якщо провалити, то це питання можна відкласти ще на роки”, – каже Левчук.

Крім того, на його думку, цивільні партнерства важливі не тільки для ЛГБТ-людей: “Російська пропаганда намагається створити в західному світі образ гомофобної і трансфобної України. Ухвалення механізму цивільних партнерств було б важливим сигналом для західного простору, що  Україна має спільні цінності з ЄС”.

Віктор Пилипенко підтримує ідею закону про цивільні партнерства, але наполягає на шлюбній рівності для геїв та лесбійок.

“Війна поставила питання руба. Чому не можуть укласти шлюб у своїй країні сім’ї геїв і лесбійок, які десятиліттями живуть разом, виховують дітей? ” – підкреслює військовий.

Нещодавно, пригадує Віктор, чоловіка загиблого військового гея побили в центрі Києва на Європейській площі тому, що виходив із гей-клубу: “Це дикунство треба припиняти”.

Ірина Петренко
журналістка LIGA.Life, спеціалізація – освіта

Джерело

Сподобалось? Знайди секунду, щоб підтримати нас на Patreon!
Поділись публікацією