Мене ґвалтували головорізи Асада, та я більше не боюся відкрити своє обличчя
Вона належала його бабусі. Річ, яку можна тримати в руках, водити по ній пальцями і згадувати. Маленька прекрасна річ, інкрустована ніжною мозаїкою.
Рене відкриває музичну скриньку, і починає грати дзвінка музика, та пісня, яку він колись чув у своїй вітальні в Дамаску.
“Це все, що залишилося від мого дому”, – каже він.
Все в цьому молодому чоловікові говорить про його лагідність. Рене Шеван невисокого зросту, худорлявий і розмовляє тихо.
Протягом тижня він переживав різні емоції. Радість від падіння Башара Асада, розбитість через спогади про місяці свого перебування в сирійських в’язницях.
“Там була жінка. Я досі маю її образ у своїй голові. Вона стояла в кутку, вона благала… Очевидно, що вони ґвалтували її”.
“Там був хлопчик. Йому було 15 чи 16. Вони ґвалтували його, і він кликав свою маму. Він казав: “Мамо… моя мати… мам”.
А потім він згадує, як зґвалтували його самого.
Коли я вперше зустрів Рене, він тільки втік із Сирії. Це було 12 років тому. Він сидів навпроти мене, трусився і плакав, він боявся показувати своє обличчя на камеру.
Таємна поліція схопила його через те, що він пішов на продемократичну демонстрацію. Вони також знали про те, що він – гей.
Троє з них зґвалтували Рене. Він просив змилостивитися над ним, але вони сміялися.
“Ніхто не чув. Я був один”, – згадував він у 2012 році.
Вони сказали йому, що так він поплатився за своє бажання свободи. Інший офіцер знущався з нього щодня. Чоловік терпів це пів року.
Я радію за звільнених в’язнів, але бачу на тих фото себе
Коли цього тижня на телебаченні з’явилися кадри з в’язнями, які виходять на свободу в Дамаску, Рене охопили спогади.
“Я вже не в тюрмі, я тут. Але я бачив себе на тих фотографіях людей у Сирії. Я був такий щасливий за них, але я бачив там себе… Я бачив стару версію себе там. Я бачив, як вони ґвалтували мене, і як вони катували мене. Я бачив все це у спогадах”.
Він ридав і ми зупинили інтерв’ю. Він попросив кілька хвилин.
Я глянув на стіну його вітальні.
На одному фото був його зруйнований дім в Сирії, на іншому – Рене, який бере участь у марафоні в Утрехті, Нідерланди. Потім зображення єзуїтського священника, 75-річного отця Франса ван дер Люгта. У Сирії він був психотерапевтом та активістом, який виступав за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій, доки його не вбили в 2014 році.
Саме отець ван дер Люгт сказав Рене, який вів свою боротьбу в глибоко консервативному середовищі, що він нормальна людина, що Ісус любить його незалежно від його сексуальної орієнтації.
Рене випиває склянку води, і потім просить продовжити розмову.
Я питаю, чому він погодився показати своє обличчя на камеру цього разу?
“Тому що республіка страху зникла. Тому що я більше їх не боюся. Тому що Асад – біженець у Москві. Тому що всі злочинці Сирії втекли. Тому що Сирію повернули сирійському народу”, – відповів він.
“Я надіюся, що ми матимемо можливість як народ жити в свободі, в рівності. Я такий гордий що є сирійцем, голландцем, ЛГБТ”.
За режиму Асада гомосексуальні акти були злочином.
Нові правителі країни мають фундаменталістське релігійне коріння та були причетні до насильства та переслідувань геїв.
“Багато сирійських ЛГБТ воювали”, – каже Рене.
“Вони були частиною революції, і вони втратили життя. [Сирійський режим] убив їх лише тому, що вони належали до ЛГБТ і тому, що вони були частиною революції”.
Рене каже мені, що він “реалістично” дивиться на перспективу змін.
Страх і надія Наджін
Рене – один із близько шести мільйонів сирійців, які втекли з країни та знайшли безпеку або по сусідству – в Лівані, Йорданії та Туреччині (переважна більшість), або в інших країнах Європи.
Після повалення режиму Асада декілька європейських країн уже призупинили прийом заявок на притулок від сирійців. Міжнародні правозахисні групи розкритикували цей крок як передчасний.
У Німеччині живе близько мільйона сирійців.
Серед них чудова курдська дівчина з інвалідністю. Я вперше зустрів її у серпні 2015 року, коли вона приєдналася до величезної колони людей, що висадилися на грецькому острові Лесбос. Вона прямувала на північ через Сербію, Хорватію, Словенію та Австрію.
Щоб дістатися до Європи з північної Сирії, Нуджін довелося перетнути гори, річки та море – її сестра Нісрін штовхала її крісло колісне.
“Я хочу бути астронавткою, і, можливо, зустріти прибульця. І я хочу зустріти королеву”, – сказала вона тоді.
Я присів біля неї на запиленій дорозі, де тисячі людей, які шукали собі притулок, лежали виснажені в полуденній спеці. Її добрий гумор і надія були заразними.
Це була дівчина, яка навчилася вільно говорити англійською, дивлячись американські телепрограми. Нуджін виросла в Алеппо, а коли війна загострилася – поїхала до рідного міста Кобане, курдського оплоту, що згодом зазнав нападу з боку угруповання “Ісламська держава” (ІД).
Зараз я зустрічаю її на гамірній площі Ноймаркт у Кельні. На площі різдвяний ярмарок – повно кіосків, де місцеві жителі їдять ковбасу та п’ють глінтвейн. Тут драми Сирії здаються далекими.
Але не для Нуджін.
Цілий тиждень вона дивилася телевізор допізна, коли решта сім’ї лягла спати. Неважливо, що попереду в неї іспит з курсу бізнес-адміністрування. Вона впорається.
Нуджін розуміє, що ніколи більше не буде моменту, схожого на падіння Асада, моменту такої виняткової надії.
“Ніщо не вічне. За темрявою настає світанок”, – каже вона.
“Я знала, що ніколи не повернуся до Сирії, яка мала Асада за президента, і що ми ніколи не матимемо шансу стати кращою нацією з цією людиною на чолі”.
“Ми знали, що ніколи не прийде мир, якщо він не піде. І тепер, коли цей розділ закінчено, я думаю, що починаються справжні виклики”.
Як і Рене, вона хоче жити в країні, що толерантна до різноманіття та дбає про людей з інвалідністю.
“Я не хочу повертатися назад у місце, де немає ліфта, тільки сходи до квартири на четвертому поверсі”.
Як курдка, вона добре обізнана зі стражданнями свого народу в регіоні.
Тепер, коли курдські сили змушені покинути міста на півночі, де видобувається нафта, Нуджін вбачає небезпеку в новому режимі, який підтримує Туреччина.
“Ми знаємо цих людей, які зараз прийшли до влади. Ми знаємо країни та сили, які їх підтримують, і вони не зовсім прихильники курдів. Вони не дуже люблять нас. Зараз це наша найбільша тривога”.
Існує також побоювання потенційного перегрупування ІД, якщо нові лідери Сирії не зможуть досягти стабільності в країні.
Родичі дівчини постійно надзвонюють рідним, які все ще живуть в курдських районах.
“Вони, як і всі ми, занепокоєні та стурбовані майбутнім”, – каже Нуджін.
“Ми не припиняємо дзвонити, і ми завжди хвилюємося, якщо вони не беруть слухавку після першого дзвінка. Є багато невизначеності щодо того, що станеться далі”.
Невизначеність посилюється зі зміною політики надання притулку в Європі.
Ця молода жінка багато пережила – серйозна інвалідність від народження, жахи війни, яку вона бачила на власні очі, подорож Близьким Сходом і Європою в безпечне місце. Весь цей досвід дає їй надію.
Протягом десяти років, що я її знаю, вона не потьмяніла. Падіння Асада тільки зміцнило вірю Нуджін в Сирію та її народ.
“Багато людей чекають, коли Сирія впаде в якусь прірву”, – каже вона.
“Ми не люди, які ненавидять, чи заздрять, чи хочуть знищити одне одного”.
“Ми можемо і ми станемо кращою нацією – нацією любові, прийняття та миру, а не нацією хаосу, страху та руйнування”.
У Сирії та за її межами є багато сердець, які сподіватимуться, що ця дівчина має рацію.
Фергал Кін
Role,спеціальний кореспондент BBC
