ЛГБТ+ в Україні: війна, цивільні партнерства та хейт
28 червня порйшов День Конституції України. А для ЛГБТ+ спільноти також День Стоунвольського повстання, яке поклало початок боротьбі за рівні права для квір-людей по всьому світу. Такий збіг, як на мене, є хорошим приводом наприкінці прайд-місяця проаналізувати здобутки й виклики ЛГБТ+ в Україні за останні роки повномасштабної війни.
Вже на її початку ЛГБТ+ в Україні усвідомили, що боротьба з росією — це водночас і боротьба за суверенітет нашої країни й за права квір-людей. Адже на росії в останні роки заборонено ЛГБТ+ “пропаганду”, трансгендерний перехід, ЛГБТ+ визнано “екстремістським рухом”, що повернуло кримінальне переслідування квірів.
У лютому 2022 року США надіслали в ООН листа, в якому зазначили, що росія має список українців, яких буде “вбито або відправлено в табори” після вторгнення РФ в Україну. Серед них — й ЛГБТ+ активіст(к)и. Це було сигналом, що для ЛГБТ+ українців війна з росією – це війна не лише за незалежність України, а й за саме своє виживання.
Не дивно, що чимало ЛГБТ+ одразу долучилися до ЗСУ та волонтерства. А організація ЛГБТ+ військових в Україні нині є однією з найпотужніших серед подібних у Європі.
Розуміння, що через вторгнення Росії права ЛГБТ+ як ніколи під загрозою, мобілізували квір-спільноту. У червні 2022 року з’явилася електронна петиція з вимогою легалізації одностатевих шлюбів, яка з легкістю набрала необхідні 25 тис. голосів для розгляду її президентом. Завдяки цьому, у березні 2023 року депутатка Інна Совсун наважилася подати до Верховної Ради законопроєкт № 9103 “Про інститут реєстрованих партнерств”. ЛГБТ+ спільнота підтримала його ще однією петицією у 25 тисяч підписів. На жаль, профільний комітет його досі не розглянув, а без цього законопроєкт не можна винести на голосування.
Щодо змін у суспільній думці, то соціологічні опитування у 2022–2024 роках показали, що ставлення українців до ЛГБТ+ змінилося у кращу сторону. Усвідомлення, що ми стоїмо перед цивілізаційним вибором — або росія, або Вільний Захід – призводить до змін ціннісних уявлень людей.
Права людини та рівність – це потреба кожного, кожної й кожних.
Згадаю лише останні , яке проводив Київський міжнародний інститут соціології з 26 травня до 1 червня 2024 року. Згідно з ним, понад 70% українців вважають, що ЛГБТ+ повинні мати рівні права.
Однак, позитивні зміни в суспільному настрої парадоксальним чином активізували дії гомофобних рухів в Україні, аби не допустити до отримання рівних прав ЛГБТ+. 2022 рік став роком затишшя у цьому протистоянні, адже всі українці гуртувалися, аби налагодити оборону перед загрозою ворога зі сходу. Та вже починаючи з 2023 року гомофоби розпочинають різноманітні акції атак на ЛГБТ+.
Я — з Луцька. І саме у 2023–2024 роках в нас сталося чи не найбільше нападів на ЛГБТ+. 13 червня 2023 року було вчинено напад на місцевий ком’юніті-центр ГО “Інсайт”. Потому, в місті діяло злочинне угрупування, яке займалося полюванням на геїв з подальшим залякуванням та вимаганням грошей. А в червні 2024 року, коли вперше в історії міста місцевий бізнес, а саме агенція Partyzan публічно підтримала на прайд-місяць ЛГБТ+, на неї було здійснено напад.
Нападів на ЛГБТ+ по Україні ставалося чимало. З початку 2024 року лише офіційно їх було зареєстровано більше десятка. З побиттям людей, які для гомофобних нападників виглядали квірно. Знаю й низку випадків, коли напади просто не фіксувалися, бо потерпілі ЛГБТ+ не вірили в справедливе правосуддя й не хотіли подавати заяви у поліцію.
Їх можна зрозуміти. Попри схвалення профільним комітетом, законопроєкт №5488 щодо боротьби з проявами дискримінації ніяк не дійде до голосування депутатами. Він розширює перелік підстав нетерпимості й додає до расової, національної, релігійної, статевої, низку й інших, і що головне для ЛГБТ+ – сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. Без його прийняття, напади на ЛГБТ+ й далі будуть часто фіксувати лише як хуліганство.
Під час воєнного стану масові публічні акції через безпекові загрози стали неможливими. Це змушує шукати інші форми вираження ЛГБТ+ протесту: петиції до Президента, акції з написання листів народним депутатам тощо. Хоча у кількасот людей таки відбулася в цьому році.
Нині для ЛГБТ+ в Україні визначальний час щодо здобуття рівних прав. Сподіватимемося, що подальша інтеграція України в ЄС, активність квір-організацій та розуміння можновладцями необхідності відходу від скрепних парадигм минулого дозволять досягти успіхів в прийнятті законопроєктів, про які йшлося вище. Але все це, звісно, можливим буде лише завдяки нашим воїнам у ЗСУ.
Кооординаторка ГО “Інсайт” у Луцьку Яна Лис
