Крок назустріч ЄС. Чому реєстровані партнерства — це не тільки про ЛГБТ+ пари
У понад 15 країнах Європи всі повнолітні громадяни мають право укладати цивільні партнерства — незалежно від статі чи гендеру. Так вони не вступають у шлюб, проте узаконюють стосунки. Тож можуть навідувати одне одного в лікарні, стають спадкоємцями за законом і отримують соціальний захист у випадку смерті партнера.
У березні «Про інститут реєстрованих партнерств» зареєстрували в Україні. Це актуально під час повномасштабної війни, зокрема для захисту прав військовослужбовців. Наприклад, партнер військового-гея зможе представляти його інтереси в разі поранення або загибелі.
Однак цивільні партнерства розширюють юридичні права не лише ЛГБТ+ спільноти, а й усіх українців. Разом з благодійним фондом , hromadske розповідає, які проблеми можна подолати завдяки легалізації партнерств.
«Ми сім’я, але держава нас не визнає»
ЛГБТ-активістка Анна Литвинова та її дівчина Дар’я разом чотири роки. Перші дні повномасштабної війни вони провели під обстрілами в Харкові, а потім переїхали до Європи. Цей найстрашніший у житті досвід ще більше зміцнив їхній зв’язок.
«Майже за тиждень жахливої дороги до Чехії ми жодного разу не посварилися, хоча я знаю, що таке часто буває у стресі. Ця війна вкотре довела, що ми справжня сім’я: кожна готова підставити плече у важку хвилину. Моя дівчина для мене — опора й підтримка», — розповідає Анна.
Однак держава не визнає їхню сім’ю. За словами Анни, у всіх установах дівчата вимушені казати, що вони просто подруги, бо так безпечніше: при оренді квартири, у магазинах і навіть просто у кафе. Найважче — у лікарнях, адже «подруга» не має права разом заходити в кабінет, бути поряд, дізнаватися особисту інформацію за партнерку.
«Ми втомилися ховатися. Кожна чергова брехня про “подругу” ріже по живому. Тільки-но в Україні дозволять укладати цивільні партнерства, ми одразу це зробимо, адже хочемо бути на рівних з мільйонами гетеро-пар. Як сім’я, ми чітко бачимо спільне майбутнє: придбання житла, машини й дачі, народження дитини, спільні подорожі. І, звичайно, хочемо мати весілля, дату річниць. Часто фантазуємо про те, як подаємо заяви, організовуємо святкування з рідними», — ділиться Анна.
Вона підкреслює, що їм з дівчиною важливо знати, що держава їх бачить і надає правові можливості — мати спільну власність, успадкувати майно, виступити довіреною особою партнерки у разі її недієздатності за станом здоров’я тощо.
Реєстровані партнерства мають певні обмеження, зокрема вони не дають права на усиновлення та спільну опіку над дітьми. Дівчина Анни, Дар’я, має бажання народити. Партнерки вже знають, як зробити, щоб дитина мала кров їх обох. Не вистачає одного — документального оформлення. Тому вони мріють про те, що згодом в Україні легалізують й одностатеві шлюби.
«Ми обидві бачимо наше майбутнє лише в Україні, й відсутність права на спільну дитину змушує нас відчувати себе викресленими з українського суспільства. Однак зараз навіть можливість оформити стосунки як реєстроване партнерство — неймовірне досягнення для України, яке зробить нас щасливими», — зазначає Анна.
hromadske
«У військові шпиталі не пускають “не родичів”»
З початком повномасштабного вторгнення чимало представників ЛГБТ+ долучилися до лав ЗСУ. Однак одностатеві пари не мають такого юридичного захисту, як традиційні подружжя.
Андрій — кулеметник 37 ОБрМП з позивним Kipish. Під час служби він познайомився з Олександром, й у хлопців виникли стосунки. Але через те, що вони не мають змоги оформити відносини офіційно, стикаються з численними проблемами.
«Ми не можемо отримати службову інформацію один про одного, перевестися в одну бригаду, завести спільний банківський рахунок. Крім того, на фронті є ризик отримати поранення, а у військові шпиталі не пускають “не родичів”. Якщо щось станеться, не вдасться навідатися в лікарню до коханої людини чи взяти відпустку за сімейними обставинами, щоб доглядати партнера», — пояснює Андрій.
До того ж якщо один з пари загине, то інший не матиме права забрати його тіло й не отримає пільги та компенсацію. Тож наразі Андрій та Олександр чекають, поки в Україні запрацює інститут реєстрованих партнерств, щоб укласти партнерський союз. За словами Андрія, для них це буде знак, що держава поважає їхні права.
А щоб суспільство перестало стигматизувати одностатеві стосунки, потрібний час, переконаний військовослужбовець. Його досвід показує, що українці починають сприймати ЛГБТ+, коли переконуються, що це такі самі люди, які живуть поруч, стоять на захисті держави.
Так було з його батьками: вони спочатку відмовилися від сина, але згодом прийняли його вибір, усвідомивши, що після камінг-ауту він не змінився як людина. Побратими у війську теж знають про його орієнтацію та підтримують.
«Повномасштабне вторгнення показало вразливі місця нашого суспільства, держави та інституцій. На фронті ЛГБТ+ люди воюють на рівних з іншими, але не мають прав, які традиційно доступні всім гетеро-парам. Вони захищають державу, а держава їх — ні», — зауважує комунікаційниця благодійного фонду «Гендер Зед» Юлія Костюченко.
Під час воєнних дій важливо, щоб кожна людина була захищена не тільки фізично та психічно, а і юридично. Інститут реєстрованих партнерств — те, що врегулює питання майна, лікування, спадщини тощо для всіх українців незалежно від статі, гендеру чи орієнтації.
«Гетеро-пари повинні мати альтернативу традиційному шлюбу»
Інститут реєстрованих партнерств спрямований не тільки на ЛГБТ-спільноту. Різностатеві пари не завжди прагнуть укладати шлюб. Але й жити без реєстрації стосунків — не завжди найкращий вибір, адже партнери не отримують жодних юридичних гарантій.
«Я ще з юних років зрозуміла, що не хочу одружуватися. Мої батьки розлучилися, коли мені було 14 років. Усі родинні статки заробила мама, але довелося розділяти їх у суді. У моєму оточенні було чимало подібних історій. Або, на противагу, зворотні приклади: пара в цивільному шлюбі нажила спільне майно, а потім вони розійшлися, й один з партнерів залишився ні з чим», — розповідає Ніна, експертка з питань інклюзивності та безбар’єрності.
Згодом вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Спочатку вони не планували реєструвати відносини. Але коли чоловік почав їздити у відрядження на схід України, Ніна хвилювалася за нього. Тоді й уперше подумала, що було б добре оформити стосунки юридично — наприклад, щоб одразу дізнатися, якщо з коханим щось станеться. Утім, жодних варіантів, окрім шлюбу, не було, й пара тягнула з рішенням.
2020 року Ніна почула історію лесбійської пари, яка уклала шлюбний контракт. Вона подумала, що це гарне рішення. Її коханий сприймав цю тему не так серйозно та був не проти будь-якого варіанту. Але виявилося, що шлюбний контракт не дає жодних подружніх прав, як-от відвідування партнера в лікарні.
Натомість такі права гарантує інститут реєстрованих партнерств, досі не легалізований в Україні. Ніна зацікавилася цією можливістю. Якщо у шлюбі подружжя автоматично наділяється всіма правами та обов’язками, що передбачені законодавством, то цивільні партнери можуть укласти в нотаріуса гнучкіший договір. Зокрема, прописати, чи буде набуте майно вважатися спільним і передаватися у спадок.
«Мені сподобалося, що реєстроване партнерство — це про рівну справедливість для всіх людей будь-якої орієнтації. Раніше я не розуміла, у чому проблема, що ЛГБТ+ не можуть зареєструвати відносини — я ж і сама не планувала брати шлюб. Але коли сама відчула потребу в юридичному захисті стосунків, моє бачення розширилося», — ділиться Ніна.
Вони з коханим вирішили почекати, поки ця можливість стане доступною в Україні. Але після повномасштабного вторгнення чоловік підписав контракт із ЗСУ, тож юридичні гарантії потрібні були тут і зараз. Тоді партнери врешті зареєстрували шлюб, й чоловік поїхав у військо.
«На тлі повномасштабної війни мої пріоритети змінилися, одруження стало найкращою альтернативою з наявних. Але загалом мені хочеться, щоб українці мали вибір. Я впевнена, що чимало гетеро-пар обиратимуть саме реєстроване партнерство, щоб мати гнучкіші важелі для захисту своїх статків. Головне — надати їм цю можливість», — розмірковує Ніна.
hromadske
Визнання рівних прав очікують і в ЄС
Цивільний союз можуть оформити не тільки люди в романтичних стосунках. Наприклад, дві сусідки не мають близьких родичів, натомість піклуються одна про одну. Вони могли б укласти реєстроване партнерство, щоб дати дозвіл на лікування у разі хвороби однієї з них, а також успадкувати майно.
Інший випадок: два побратими будь-якої орієнтації, які ще не зустріли своє кохання. Зареєструвавши цивільне партнерство, вони отримують право як навідувати один одного у військовому шпиталі чи реанімації, так і розпоряджатися тілом у випадку загибелі.
«Таких випадків небагато, але вони є, і про них не варто забувати. Наша держава та “традиціоналісти” дуже люблять згадувати про інститут сім’ї — мовляв, цивільні партнерства або одностатеві шлюби зруйнують його. Але чомусь всі забувають про існування фіктивних шлюбів, які справді впливають на інститут сім’ї негативно. Хочеш, щоб твоє майно дісталось твоїй подрузі? Оформлюй цивільне партнерство», — зазначає комунікаційниця благодійного фонду «Гендер Зед» Юлія Костюченко.
Вона наводить як приклад європейський досвід. У Франції реєстровані партнерства ввели ще 1999 року, і за 10 років їхня кількість майже наздогнала офіційні шлюби серед різностатевих пар. Але на противагу існує Угорщина, де інститут цивільних партнерств є формальним і майже нічого не дає. За весь час там зареєстровано не більше 1000 партнерств. Угорський законопроєкт не змінив пункти, пов’язані із сім’єю, там так і залишилося «чоловік і жінка». Утім, сім’ї та партнерства бувають різними.
У багатьох країнах ЄС цивільні партнерства стали першою сходинкою до легалізації одностатевих шлюбів. Наприклад, у Німеччині цей шлях тривав 16 років. Але українське суспільство наразі розвивається неймовірно швидкими темпами, тому в нас все може скластися раніше, впевнена ЛГБТ-активістка Анна Литвинова.
«Шлюбна рівність доступна мільйонам ЛГБТ+ пар у понад 30 державах світу. Здебільшого це розвинуті країни на кшталт Швеції, Данії, Великої Британії. Поки вони роками зрощували повагу до прав людини, ми були під совєтською окупацією. Але нашому менталітету притаманна рівність для всіх. У нас демократія, й політики змушені реагувати на ініціативу суспільства знизу, як-от прайди, масштабні акції та петиції», — пояснює вона.
Дотримання рівних прав очікують і в ЄС. У червні Європейський суд з прав людини визнав, що Україна порушує права й свободи громадян, позаяк у нас немає законодавчого регулювання одностатевих відносин. Якщо Україна не визнає цивільні партнерства, матиме репутаційні ризики перед Радою Європи.
«Законопроєкт № 9103 — це не тільки юридичний захист, а й крок до майбутнього, за яке зараз борються наші герої та героїні. Україна має ухвалити цей закон не тільки, щоб потрапити в ЄС, а й щоб закріпити свій статус демократичної держави. Усі громадяни повинні мати рівні права не тільки в статтях Конституції, а й у житті», — підкреслює Юлія Костюченко.
Вона додає: кожний може наблизити прийняття закону, надсилаючи листи депутатам/кам, які працюють у профільних комітетах. Інструкція на сайті благодійного фонду «Гендер Зед».
Матеріал було опубліковано на Громадському на правах реклами. Проєкт реалізовано у співпраці з «Гендер Зед».
Над матеріалом працювали: журналістка Валентина Шимкович, редакторка Вікторія Бега, дизайнерка Ольга Козлова, креативний продюсер Олексій Хорошенький.
