Костя Андріїв: «Зараз ми маємо одну з небагатьох можливостей говорити про якісь речі відверто, прямо і сміливо»
ГО Точка опори ЮА продовжує відкривати обличчя українського активізму у подкасті «іТочка». У новому спецсезоні ведуча Таня Касьян говорить із правозахисниками, активістами, волонтерами про те, як вони допомагають вразливим і дискримінованим групам людей.
Гість другого випуску Костя Андріїв, активіст, працівник фонду «Гендер Зед». Публікуємо скорочену текстову версію інтерв’ю. А нижче ви знайдете лінк, щоб прослухати цей випуск повністю.
Костя розповідає про те, як розуміє для себе активізм, як змінився фокус діяльності «Гендер Зед» після повномасштабного вторгнення і що мотивує залишатись працювати у Запоріжжі, місті на межі, в якому вибухи трапляються ледь не щодня.
Про фокус роботи організації до повномасштабного вторгнення
Ми проводили різноманітні заходи, запрошували у наш ком’юніті-центр класно провести час, намагались організувати дозвілля ЛГБТІК+ людей так, аби вони не почувалися самотніми у великому місті.
Протягом останніх років і зараз ми намагаємось продукувати контент у соціальні мережі, на Ютуб, щоб освічувати людей, руйнувати стереотипи і міфи про ЛГБТІК+ спільноту. Власне, «Запоріжжя Прайд» — це була наша найбільша і наймасштабніша спроба вийти на загал і розказати мешканцям/кам і гостям Запоріжжя про те, що ЛГБТІК+ люди є і що вони стикаються з дискримінацією та утисками.
Про те, що змінилось у роботі організації після повтомасштабного вторгнення
Я пам’ятаю 23 лютого. Я навіть пам’ятаю останню новину, яку запостив на сайт: американська розвідка дала інформацію про список українських активістів/ок з різних сфер, зокрема і серед ЛГБТІК+ спільноти, який склала росія. І що до цих активістів, якщо буде вторгнення, буде застосована сила. Було доволі тривожно.
24 лютого почалась нова епоха в роботі нашої організації. Перші тижні та місяці війни ми займались гуманітарною допомогою. Я дуже вдячний моєму колективу за те, що вони відпустили мене працювати у волонтерський штаб, який був створений у Запоріжжі. Здається, що робота у цьому штабі мене сильно змінила. Тому що я побачив і почув багато історій людей, які евакуювалися. Людей, для яких першою точкою після евакуації було Запоріжжя, куди вони діставалися з окупованої території.
Більшість мого колективу зараз знаходиться в Кропивницькому. Одна моя колега працює з Києва, я працюю з Запоріжжя з одним хлопцем, який мені допомагає. Всі ми розкидані по Україні, але ми й далі намагаємось робити все, щоб “Гендер Зед” і далі існував.
Про те, чому залишається в Запоріжжі і звідки ресурс, щоб робити свою справу
Вибухи в Запоріжжі доволі постійні і їх чутно. А нещодавно я вперше побачив вибух. У мене вдома немає стола, тому я працюю на підвіконні. Мені так зручно, бо я дивлюся, що відбувається на вулиці, на людей, і мене це завжди мотивує. І тут я сиджу і бачу, як щось летить в район об’єкта інфраструктури. І потім я бачу пожежу.
І тебе це дуже змінює, бо коли ти таке бачиш, бути таким, як раніше, дуже важко. Мене рятує моя психологиня. Я завжди кажу: якби не вона, мабуть, не було б стільки ресурсу в мене, скільки є зараз.
Також допомагає те, що я надихаюся і захоплююся людьми, які також залишаються в Запоріжжі і щось роблять: працюють у волонтерських штабах, висвітлюють історії тих, хто опинився в Запоріжжі, або роблять щось інше на благо Запоріжжя.
Мотивує розуміння того, що Запоріжжя не буде тим, яким було раніше. Тому що багато тих проблем, через які я особисто переживав раніше, до повномасштабного вторгнення, зараз неактуальні, у нас інші важливі виклики, які ми вирішуємо.
Про проєкт «Гей-новини»
Можливо, до повномасштабного вторгнення ми не наважилися б так говорити. Але зараз у нас з’явилась можливість змінювати суспільство. І у дуже великої аудиторії є потреба в тому, щоб говорити певні речі прямо, відверто і креативно.
Проєкт «Гей-новини» на нашому Ютубі — це сміливо. Ми всі дивимось звичайні новини з телеекранів, які розповідають усім людям, незалежно від їхньої орієнтації або ідентичності. А тут ми беремо формат теленовин і адаптуємо його, перезбираємо під аудиторію ЛГБТІК+ людей, а також союзників/ць, які хочуть знати більше, що відбувається в ЛГБТІК+ світі.
Це класно, коли ти береш якусь штуку, повністю її реконструюєш і на виході отримуєш щось нове. І про такі речі потрібно говорити постійно, навіть у той час, у який ми живемо зараз. Особливо в той час, у який ми живемо зараз.
Топ-3 теми про ЛГБТІК+, які останнім часом розривають український інфопростір
Цивільні партнерства. Це топ-тема, з якою зараз ми виходимо на різноманітні ЗМІ, як регіональні, так і загальноукраїнські та міжнародні. Ця тема робить ЛГБТІК+ людей видимими.
Також це тема допомоги, коли ЛГБТІК+ люди роблять зараз будь-де і будь-що, допомагаючи Україні. Коли ти є ЛГБТІК+ людиною, працюєш у ЛГБТІК+ організації, про це говориш сміливо і паралельно займаєшся ще якоюсь діяльністю. Наприклад, він гей і програміст, цікаво, як він живе? Або це трансгендерна особа, яка волонтерить у штабі. Оце поєднання ідентичностей дуже цікаве.
А третє — це тема секс-освіти. На жаль, це про те, що деякі речі з’являються, коли піднімаються дуже складні теми. Останні кейси з івано-франківськими ґвалтівниками, з подружжям, яке ґвалтувало свою дитину, дають всплеск уваги аудиторії до цих тем. І це можливість і для ЛГБТІК+ спільноти бути присутньою в цьому контексті. Тому що тема секс-освіти — це про ЛГБТІК+ спільноту також. Це зокрема і про прийняття, і про розуміння різних ідентичностей.
Про зміну ставлення до ЛГБТІК+ спільноти в Запоріжжі
Протягом багатьох років “Гендер Зед” проводив тренінги для різних груп людей — психологів/инь, журналістів/ок, соціальних працівників/ць. Зараз, озираючись на це, приємно розуміти, що багато людей вперше в своєму житті були в Запоріжжі в контексті участі в цих тренінгах. Тобто вони мали класний досвід, чомусь навчились, і цей позитивний досвід у них був у зв’язці з Запоріжжям.
Це допомогло, зокрема і тому факту, що коли відбувся «Запоріжжя Прайд», медіа написали про нього, використовуючи коректну лексику. Ми побачили, що люди розуміють, як писати і навіщо це потрібно. І нарешті ми побачили, що медійники перестали брати як другу сторону опонентів, які зокрема приходять на «Прайд» зі зброєю. Бо раніше був такий міф у ЗМІ: якщо ми візьмемо когось гомофобного — це буде як друга сторона, інша думка. Так, є стандарт журналістики про баланс думок. Але є й стандарт, коли ти не можеш в медіа транслювати хейт-спіч. Зараз таке ЗМІ просто закенселять.
Тому я думаю, що Запоріжжя змінюється. Багато людей, які лишились тут, відкриваються, говорять про свою орієнтацію, ідентичність. І це не може не змінювати інших людей. Коли хтось поруч з тобою розвантажує коробку з гуманітаркою, і ти бачиш, що ви нічим не відрізняєтесь, працюєте на один і той же результат, то дуже важко бути таким же гомофобом, як раніше.
Про камінаути ЛГБТІК+ військових
Якби не сталося повномасштабного вторгнення, я думаю, що ці люди могли б зробити камінаут не у ЗМІ, а тільки серед своїх друзів та подруг. Через те, що зараз ці люди в армії, їхні камінаути більш публічні, тому що зараз ми загалом перебуваємо в стадії, коли розуміємо, хто нас захищає, і це дуже важливо.
Незважаючи на те, що армія для багатьох досі вважається гомофобним середовищем, камінаути відбуваються. Я спілкувався з деякими людьми, які зробили камінаут в армії, то вони сказали, що їхнє керівництво, побратими та посестри сприйняли це доволі класно, спокійно. І це також дуже надихає, тому що змінилися не лише люди, які роблять зараз камінаути, а й змінилися ті, хто їх оточує. Тобто зараз є великий шанс того, що ти зробиш камінаут у своєму підрозділі і твої побратими та посестри тебе зрозуміють.
Про розуміння активізму і плани на майбутнє
Я думаю, що активізм продукується не через умови, а через самого тебе. Для мене активізм — це спосіб вирішити якісь питання, які мене дуже сильно турбують всередині.
Я знаю точно, що світ не буде ідеальним. І навіть якщо ми зараз приймемо цивільні партнерства, імплементація цих законів або просто донесення до людей, чому це важливо, — для цього буде потрібний час. Мені боляче читати американські сайти, спрямовані на ЛГБТІК+ тематику, про те, що, наприклад, в Америці йде підрахунок трансгендерних осіб, яких вбивають на ґрунті ненависті. Ми всі розуміємо, що такі речі відбуваються і в Україні. Але ми не можемо вести таку статистику. Через багато причин. Тому що багато хто не відкривається, самі слідчі дуже часто переформульовують ці статті під інші.
Тому проблеми не зникнуть, певні проблеми ще більше загостряться, гомофобна аудиторія, яка реагує на це агресивно, і далі так робитиме. Тому виклики не зменшаться, вони просто зміняться. І нам треба адаптувати наш світ до нових викликів.
Слухати повністю випуск подкасту «іТочка» можна на:
Цей випуск створено в межах проєкту «Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7» за підтримки Американської асоціації юристів Ініціативи з верховенства права (ABA ROLI).
