Історії змін в житті трансґендерних людей, які отримали прихисток в Одесі
Напередодні світ відзначав Міжнародний день видимості трансґендерних людей.
До тематичного заходу готувався і шелтер для трансґендерних і небінарних людей, який з минулого року працює в Одесі. Він приймає тих, хто лишився домівки внаслідок російського вторгнення та став вимушеним переселенцями або зазнав скрутного становища. Ми зібрали історії позитивних змін в житті колишніх його мешканців та тих, хто ще отримує прихисток.
У паспорті, як і в дзеркалі
Сьогодні трансжінка Сільвія перебуває у Львові – її рідне місто Сєвєродонецьк під російською окупацією і майже стерте з лиця землі. Декілька місяців вона мешкала в одеському шелтері, і близько місяця тому вирушила далі, перед цим успішно завершила юридичний трансперехід.
Сільвія згадує, як свій шлях розпочинала з візиту до ендокринолога, здавала пакет аналізів. Потім отримала діагноз у психіатра. В заключенні написали, що в неї «транссексуалізм». Це психічна невідповідність між своїм тілом і своїми почуттями – самовідчуття в плані ґендеру.
«Коли дивишся в дзеркало, на своє лице, тіло, то виникає негативне почуття, пригніченості. Боляче відчувати, як мене сприймають люди. Це може доводити до суїцидальних думок», – розказує трансжінка. Лікарі за допомогою гормональної терапії допомагають перейти в жіночий ґендер. Сильвія хоче, аби до неї зверталися в правильному роді, бажає повністю увійти в жіночу соціалізацію.
Отримавши діагноз F64, трансжінка пішла до сімейного лікаря. З новим пакетом документів почала змінювати свідоцтво і паспорт. Спочатку в ДРАЦ, а потім в паспортний сервіс. Вона розказує, що в держорганах не відчула на собі трансфобії, недружелюбності, пасивної агресії. За півроку отримала нове свідоцтво, ще за півтора місяці – новий паспорт.
Згадує, що в Одесу приїхала в середині червня минулого року. Комендантка шелтеру разом з мешканцями зустріли її біля потягу. На той момент спільнота допомагала з фінансами: компенсували вартість послуг ендокринолога. Крім того, вона отримала тут прихисток і харчування, тут їй порадили і сімейного лікаря. Сильвія зазначає, що в Одесі були створені умови, в яких вона відчула толерантне ставлення до себе.
«Ми, як суспільство, рухаємося в правильному напрямку і стаємо більш лояльними», – резюмує вона.
В очікуванні першого заробітку
Про шелтер в Одесі трансґендерний чоловік Олександр дізнався через знайомих. З початком повномасштабного вторгнення втратив роботу в Києві, де працював на складі, був комірником-пакувальником в онлайн-магазині. Не маючи грошей на прожиття, вирушив на південь країни. Йому здавалося, що тут спокійніше, ніж у столиці, яку невтомно атакують російські війська.
«Мій дім там, де я є. Тому будую життя тут», – каже він.
Олександр розповідає про шелтер, як про безпечний простір, який забезпечений всім необхідним для того, щоб перезавантажитись і спробувати налагодити життя. Є харчування, ліки, одяг. Додатково проводять тренінги з адвокації, безпеки, медичні заходи. Це місце, де завжди можна знайти порозуміння.
«Тут всі свої, тут трансґендерні люди. Це об’єднання людей, які мають багато спільного, розуміють один одного, вміють звертатися один до одного, ми знаємо як поводитися один з одним. Це комфорт душевний і фізичний», – зазначає трансчоловік.
А ось з працевлаштуванням в Одесі, за словами Олександра, були складнощі. В нього на руках змінені документи, але немає військового квитка. Без нього на роботу не беруть – цього вимагає закон. Вакансій мало, багато підприємств закрилися, конкуренція висока. На пошуки роботи Олександрові знадобилося близько півроку. Відгуків на його резюме було мало. Та працевлаштуватися вдалося лише нещодавно. Сьогодні чоловік працює фасувальником медичних виробів.
«Був страх, аби платили за неї. Я не боюся важкої праці, відстажувався два дні. Я сподобався колективу, мені сподобався колектив, на третій день вже пішов на роботу. Цій фірмі потрібні були терміново люди, адже це ліки – їх роботу не можна зупинити», – ділиться враженнями Олександр.
В Олександра є партнер, він теж транґендерний чоловік. Однак у нього є літні родичі, за якими треба догляд.
«В робочому колективі я не розказую про себе. Це інтимне і не стосується роботи», – зазначає він.
Олександр планує незабаром виїхати з шелтеру і почати жити разом з партнером. А поки чекають першої зарплати.
Нові досягнення попереду
До повномасштабного вторгнення трансґендерна жінка Христина (ім’я змінено на прохання інтерв’юера – ред.) працювала в магазині, продавала мобільні аксесуари, ремонтувала телефони, планшети. В неї була майстерня.
«Біля неї впав снаряд. Грошей все відновити в мене не було, тому з рідним Миколаєвом довелось розстатися», – розказує вона.
Про прихисток для транслюдей дізналась від своєї подруги, яка на той час вже була коменданткою шелтера. Вона розповіла, що шелтер може надати місце проживання на деякий час, забезпечити їжею, надати різноманітні курси.
Христина погодилась. Наприкінці минулого року ГО «Дівчата», з якою співпрацює ГО «ПРОЖЕКТОР», запропонувала водійські курси, на які подала заявку і наша переселенка.
«Це розвиток, в житті треба йти вперед. В юності мене це ніколи не цікавило. Зараз хочеться чогось нового – навчитися водити автівку», – ділиться вона.
Христина відверто зізнається, що нею керує людська заздрість, бо хтось уже пересів з велосипеда на машину. ЇЇ це мотивує. Про власну автівку ще не думала, марка машини для неї немає значення. Серед варіантів розглядає навіть «Жигулі». Каже, що це питання вирішить, коли матиме гроші на транспортний засіб.
«Для мене прийшов той час, коли треба чогось досягти. Для мене водіння машини – це драйв, адреналін», – натхненно заявляє вона, навіть не заважаючи на не, що на днях був екзамен, який вона завалила. Проте в неї ще є дві спроби – і вона вірить в успіх.
«Візьму ще декілька уроків у інструктора, щоб підтягнути. Здам – значить здам. Буду знати, що я зробила все можливе, щоб досягти цієї цілі», – сподівається вона.
Христина психологічно і соціально, як жінка, вона адаптована. Їй треба було змінювати документи на жіночі. Каже, що через законодавство у відношенні трансперсон було важко це зробити. На її думку, з війною процедура стала простішою. В Миколаєві паспортні служби були закриті, а в Одесі змогла це зробити.
Дружній та безпечний простір
Комендантка шелтеру Олександра розповідає, що багато хто з відвідувачів відчув тут дружню атмосферу для реалізації своїх потреб: консультації, допомогу психолога, різноманітні курси, спілкування.
«Це можливість вирватися з якоїсь ситуації, яка була, відпочити і зрозуміти, як діяти далі», – констатує вона.
Комендантка пояснює, що люди приходять з різними запитами: хтось з питаннями щодо ВПО, комусь потрібна допомога з документами, комусь – знайти роботу, в когось конфлікти в родині і необхідні місце та час. Для цього і працює прихисток.
«Це простір, де можна побути в дружньому середовищі. Є люди з психологічними потребами, яким потрібний супровід. Тут є емпатична підтримка. З багатьма відвідувачами ми залишаємось в дружніх відносинах», – зазначає Олександра, додаючи, що поки війна триває, такий проєкт є великою допомогою. Адже багато людей вирішили свої проблеми, вижили, мають натхнення для життя.
Шелтер для трансґендерних і небінарних людей реалізується командою ГО «ПРОЖЕКТОР» та ініціативною групою «Т*Південь» за підтримки правозахисної організації «OutRight International».
