Репортерка НВ Саша Горчинська записала історію Артура Озерова — держслужбовця-комунальника, власника пасіки під Києвом та артиста жанру дрег-квін, який у березні 2022-го був змушений виготовляти труни, у яких ховали вбитих поблизу Києва людей.
Бджоли і труни
Спекотний літній день, кінець червня. Ліс на виїзді з Києва. За парканом ховається велике господарство: за черешнею, яка рясно всіяна жовто-червоними ягодами, ховається теплиця. З-за неї виглядають червоні порічки та трояндові кущі. Навколо розставлені вулики, поряд з якими повільно літають бджоли.
«Їм не дуже подобається, що сьогодні — така спека», — каже власник господарства, 33-річний Артур Озеров. Він запрошує сховатися від сонця в одну з альтанок. Повз пробігає ряба кішка в нашийнику: на секунду зупиняється, щоб подивитися на чужинців, та продовжує свій шлях. На лавці в альтанці, в затінку, відпочиває ще один кіт.
Господарство Артура Озерова налічує 80 вуликів, тобто — 80 бджолосімей. В кожному вулику — приблизно 100 тисяч бджіл. Перший вулик йому подарували в 2014 році в якості експерименту — щоб він спробував, чи сподобається йому така справа. З тих пір Артур, біолог за освітою, професійно займається бджолами: сам майструє вулики, збирає і продає мед та інші продукти бджільництва, як-от прополіс, віск та настоянки, та запрошує випробувати такий метод оздоровлення як сон на бджолах.
«Коли почалася повномасштабна війна, моєю першою думкою було: не буду нікуди їхати, лишуся вдома. У мене велике господарство — і бджоли, тварини. Якщо, не дай боже, щось трапиться — ракета впаде, або щось загориться, хто це буде гасити?» — згадує 24 лютого 2022 року Артур Озеров.
Протягом першого тижня, каже він, було надзвичайно страшно: над будинком пролітали ракети, все навколо гриміло, поряд велися бої. Багато друзів повиїжджали з міста — так само пропонували зробити і Артурові, але він — не захотів. До армії ж долучитися не зміг, адже ще зі шкільних років знятий з військового обліку за станом здоров’я.
Артур Озеров — працівник одного з комунальних підприємств столиці, яке підпорядковується Київській військовій адміністрації, та державний службовець. Приблизно через десять днів після повномасштабного вторгнення його з колегами викликали на роботу та повідомили, що з’явилося розпорядження — треба допомагати армії та країні. Завдання кожному з працівників роздавали відповідно до того, хто і що вміє робити. Так Артур, який добре вправляється з деревиною та власноруч робить рамки й вулики для своєї пасіки, він почав робити труни.
«Виготовленням трун я займався більше місяця, можливо, трошки більше. Працював з дев’ятої ранку, і до чотирьох — чисто волонтерська діяльність. Паралельно ми виконували й інші завдання: дошки для військових, брус, дрова, заготовки пиломатеріалів — те, чого на той момент найбільше потребували частини», — говорить співрозмовник НВ.
Для оптимізації роботи, каже, було створено певний шаблон, по якому потім він працював далі разом з колегами — їх до цієї діяльності було залучено восьмеро осіб. Загалом тільки Артур Озеров своїми руками виготовив близько сотні трун. Артур додає: скільки їх було зроблено загалом, уявити не може. Тоді він з колегами запитував, куди ці труни підуть далі, але відповіді не отримував. Та пізніше, коли окупанти покинули Київську область, а світ дізнався про масштаби трагедії в Бучі, Ірпені, Гостомелі та інших населених пунктах поряд, все стало відомо.
«Після того, як було звільнено Бучу, по телевізору показували ексгумацію тіл з братських могил. Потім їх перепоховали. Є кадри, на яких видно, що людей, вбитих в населених пунктах поблизу Києва ховали в тих самих домовинах».
Свою роботу впізнав саме завдяки шаблону: ширині, довжині, зрізаним під певним нахилом кутам, відтінкам деревини та формі. Оскільки на той момент магазини ритуальних послуг тимчасово не працювали, виробники не мали змогли оббити труни тканиною. Тож виготовляли просто дерев’яні домовини.
Співрозмовник НВ називає свій емоційний фон стабільним та каже, що завжди ставився до смерті нормально — раніше в селі навіть міг допомагати копати могили та організовувати поховання. Та на початку квітня, коли спостерігав за тим, як відбувається перепоховання вбитих під Києвом мирних жителів, навіть розплакався:
«Коли ми виготовляли труни і число перевалило за 100, я зрозумів: їх приїжджають-забирають, приїжджають — забирають, і ще, і ще. Ти просто не можеш усвідомити, а скільки ж там людей загинуло, якщо це — якийсь безкінечний конвеєр. Ти збиваєш-збиваєш-збиваєш ці труни, робиш і робиш, і тобі кажуть, ще потрібно, і ще. Це було емоційно важко».
Зараз труни більше не замовляють, проте заготовки, каже Артур Озеров, ще залишилися. Якщо ж в майбутньому виникне необхідність повернутися до цієї роботи, він буде готовий це зробити.
Аура
Після короткої фотосесії біля вуликів Артур Озеров заходить в будинок і повертається з тонкою блакитною сукнею в руках. Вона має глибоке декольте та вишита сріблом. Це одна з улюблених суконь діви АuRa — персонажа, який вигадав і створив Артур. Уже протягом кількох років, окрім пасіки та господарства, він захоплюється ще однією справою — мистецтвом дрег-квін:
«Мене постійно тягнуло до чогось неймовірного і цікавого, — каже. — Пробував себе в кінематографії, знімався у деяких шоу — це важко, потрібно освіту і відповідний досвід, щоб там працювати. Тому вирішив створити щось своє».
Вперше в такому образі з’явився на публіці 22 січня 2022 року на вечірці в одному з нічних клубів столиці. Артур переодягся та загримувався в Ауру та почав ходити поміж своїх друзів, які не могли второпати, хто перед ними. Впізнати в Аурі Артура допомогли татуювання, які були приховані під одягом — коли друзі їх побачили, то повірили в те, хто ховається під гримом. Наступного разу Артур прийшов до клубу в трохи іншому аплуа, побачив, що людям це подобається. Так почав вдосконалювати свою Ауру.
Цей вид діяльності, за словами Артура, — творчість, яка є дуже розповсюдженою і популярною за кордоном. Для нього це — не про сексуальне задоволення і не про сексуальну орієнтацію, а саме про можливість творити.
«Це точно не якісь там збочення. Мене іноді запитують, мовляв, може, ти отримуєш сексуальне задоволення від того, що переодягаєшся? Зовсім ні, — переконує Артур. — Навпаки, тут більше дискомфорту — я ходжу на підборах 20 см, також перука, накладні груди, це все затягнуте корсетом. І ще обличчя: якщо щось зачесалося, ти не можеш навіть зайвий раз доторкнутися, бо є ризик стерти грим. Тому задоволення там ніякого немає».
У звичайному житті Артур Озеров називає себе закритою, та навіть трохи закомплексованою людиною. Та в образі Аури він — «бестія», «відірви і викинь», «зовсім протилежна людина». Навіть ім’я в неї — не випадковість. Аурум — це золото, Ра — єгипетський бог сонця. Таке поєднання Артур називає «неймовірно яскравим та дуже сильним», згадує про те, що в кожної людини є своя аура. Та додає: АuRa — образ, створений, щоб надихати інших на зміни.
До 24 лютого Артур в образі Аури встиг побувати на кількох вечірках у різних клубах столиці, які є ЛГБТ-френдлі. Таких нараховує сім. Одного разу, каже, потрапив на День народження одного з клубів.Там було і багато інших відомих українських дрег-квін. Вони робили свої шоу і запросили до участі Ауру.
«Прийшов туди в новому образі, себе презентував, що я — нова зіронька. На мене дивилися — ніхто не міг зрозуміти, хто ж це. Потім я зізнався, — ділиться спогадами співрозмовник НВ. — Багато хто до цього знав мене як Артура, а не як Ауру. Мої фотографії, пости в соцмережах ніяк між собою не пересікалися. Всі татуювання, за якими мене можна було б впізнати, все, що могло щось говорити про мене, було максимально приховане. Для них це було неймовірним здивуванням, що в цьому образі — я».
Створювати образи для дрег-квін — дуже дорого. Артур рахує приблизні витрати: одна тільки перука коштує більше 3 тис грн. Це виріб зі штучного волосся, яке закріплене на спеціальній сіточці. Вона імітує лінію росту волосся. З такими перуками, каже Артур, легше працювати: з них можна робити неймовірні зачіски та укладки. Такі перуки є в продажі в Україні, проте більшість виробників — з таких країн як Китай, Японія і США. Це основні постачальники перук для такого виду діяльності як дрег-квін.
Є в Аури і штучні груди — вони також приїхали до Артура з США. Це був подарунок від друзів, які дізналися, що він хоче створити такий образ, і замовили йому цей аксесуар як подарунок на Новий рік.
«Вони недешеві, коштують близько 300$, тому сам би я собі такого дозволити не зміг. Груди зроблені з медичного латексу — він надзвичайно приємний на дотик, виглядає як справжній. Одягати треба через голову — цей латекс максимально все стягує, тож це процес нелегкий», — пояснює Артур Озеров.
Гардероб для Аури — також недешева забаганка, тож тут в нагоді стають секонд-хенд і вміння шити. Цьому Артура навчила бабуся — він вміє користуватися швейною машинкою, тому деякі сукні купував, а потім перешивав під себе сам. Сукня для дрег-діви, каже він, повинна бути з певними акцентами. Це акценти і на декольте, на образі, обов’язково — розріз:
«Потрібно знати завжди певну межу: підкреслити жіночність, але не забувати, що ти — чоловік».
За останні кілька місяців про Артура Озерова та його Ауру написали кілька ЗМІ, в тому числі, й іноземні. Все почалося з того, що одного разу після роботи у військовій адміністрації до нього підійшла журналістка з США. Артур поспілкувався з нею про війну та свою діяльність, а тоді вирішив розповісти про дрег-квін. Каже: зробити це «підказало щось зсередини». Журналістка не повірила в цю історію та попросила якісь докази. Тільки коли побачила знімки, на яких Артур перевтілюється в Ауру, впевнилася, що це — справді він. Так вийшла перша стаття про українську дрег-квін під ніком АuRa. Після цього були й інші матеріали, щоправда, деякі медіа переклали дрег-квін як «трансвестит», що не є коректним відповідником.
«Дрег-квін — це, свого роду, кумир, королева для ЛГБТ. Для них це щось типу ікони певного жанру. Наприклад, в Америці за участі дрег-дів створюють неймовірні шоу, деякі з них співпрацюють з великими знаменитостями. Для України це — поки щось нереальне. Хоча в Україні є свої дрег-квін», — розповідає про цей вид творчості Артур Озеров.
Найперша і найпопулярніша українська дрег-квін — це Андрій Данилко в образі Вєрки Сердючки. В Україні, як і на пострадянському просторі загалом, артистів такого жанру зазвичай називають пародистами. Хоча, по суті, це — одне й те ж саме.
«Вєрка Сердючка — це пародія, яка добре прижилася, і я не пам’ятаю жодного весілля, жодного дня народження, де б не звучали її пісні. Не тільки в Україні, а й за кордоном, до речі, особливо після того, як Lasha Tumbaі прозвучала на Євробаченні на весь світ», — говорить Артур Озеров.
На питання ж про свою самоідентифікацію та сексуальну орієнтацію відповідає коротко: «Я люблю всіх». Те, що артисти такого жанру й самі мають обов’язково належати до ЛГБТ — це поширений стереотип. Багато хто з дрег-квін, зокрема й українських, має сім’ї, дружин або партнерок, дітей. Шоу вони сприймають винятково як роботу та плацдарм для творчості. Та — як театр:
«Крім імені, артисту такого жанру треба створити безліч образів, пошити купу різних костюмів, що зазвичай дуже недешево. Зі слів тих, з ким я спілкуюся, на те, щоб окупити всі витрати і хоча би вийти в нуль, в середньому, йде п’ять-шість років».
«Я дав собі своєрідну обіцянку: поки війна не закінчиться, в образі нікуди виходити не буду. Морально не можу дозволити собі веселощі, коли гинуть люди. Так, вдома я продовжую робити певні образи, створюю їх для фото, для відео під соцмережі, але — лише вдома», — зізнається Артур.
На питання про те, як відреагували на публікації про Ауру його колеги по роботі, відповідає так: після того, як в кінці березня вийшов перший пост у фейсбуці, його покликав керівник та запитав, чи це справді про нього. Тоді кивнув, посміявся і сказав: «Ну, добре».
«До того я майже нікому не розповідав і навіть боявся, що хтось дізнається. Боявся, що будуть якісь цькування і переслідування. Після того, як це вийшло, то набуло вірусного характеру. Друзі та знайомі постійно скидали мені пости про мене. Їх перепощували навіть у російських пабліках з аудиторією на кілька мільйонів людей», — розповідає Артур.
Війна в Україні та новий досвід з виготовлення трун для вбитих росією мирних жителів дуже змінили його ставлення до росіян загалом. Артур має багато родичів у рф, зокрема й у російській столиці, й дехто з них донедавна навіть працював у Кремлі. В перші дні повномасштабної війни, згадує він, стикнувся з сильним цькуванням українців з їхнього боку. Чув від них фрази і про те, що українці «б’ються самі з собою», і що «росіяни прийшли, щоб визволяти».
З тих пір вони з матір’ю перервали будь-які контакти зі своїми родичами в росії. Поведінку росіян він називає нездоровою, та резюмує:
«Ми, українці, об’єдналися і показали, що є одним цілим. Навіть попри різні світогляди, попри те, чим ми займаємося, попри інші відмінності. Ми дуже цікаві, і ми — дійсно європейці».
Коли війна закінчиться, Артур Озеров хоче зробити шоу за участі зірки Аури — каже, що готовий навіть пройтися в цьому образі по Хрещатику, поспілкуватися з людьми і побачити їхню реакцію.
«Це буде перфоманс максимальної відкритості», — мріє він.
