Інтерв’ю із Олегом Крищенком, адміністратором Київського прихистку для ЛГБТ+ та їх сімей, які втратили житло або роботу внаслідок російської агресії
Робота великих соціально-важливих проєктів неможлива без сильної команди. У минулому матеріалі ми говорили із координаторкою проєкту прихистків від ГО «Альянс.Глобал» Доброскок Оксаною. Сьогодні ми взяли інтерв’ю у адміністратора Київського прихистку Олега Крищенка. Як така робота впливає на психоемоційний стан, з якими викликами доводиться боротися, будуючи безпечний простір для внутрішньо переміщених осіб, та що буде із прихистками, коли росія програє у цій війні – далі у матеріалі!
Вітаємо, Олеже. Розкажіть нам про свій досвід роботи з ЛГБТ+ спільнотами
Я працюю у ГО «Альянс.Глобал» вже п’ять років. Починав як соціальний працівник у ВІЛ-сервісному напрямі діяльності організації, це профілактика та тестування «клієнтів» організації на ВІЛ, гепатити та ІПСШ. З часом я почав працювати у інших проєктах, в якийсь момент їх стало навіть дуже багато *сміється*. До того як я став адміністратором прихистку у Києві, я працював у проєкті доконтактної профілактики ВІЛ (PrEP). Коли відбулося широкомасштабне вторгнення рф, нам довелося швидко реагувати на зміни, мені запропонували стати адміністратором нашого, вже існуючого на той час, прихистку. Наразі я виконую декілька функцій, працюю одночасно адміністратором, документатором та кейс-менеджером.
Ви сказали, що Київський прихисток працював ще до повномасштабної військової агресії рф. Які виклики ви бачите перед собою зараз, у контексті вашої роботи?
Проєкт дуже сильно розрісся. Найбільшим викликом для мене є брак часу. Запитів на допомогу надходить багато, ми повинні якомога швидко реагувати на них та якісно надавати послуги. Окрім прихистку, ми також надаємо допомогу тим ЛГБТ+, хто його не потребує. Це може бути гуманітарна допомога, продуктові та гігієнічні набори, або цільова фінансова підтримка. Інший, не менш важливий виклик – допомога з ресоціалізацією. Через складну ситуацію в країні, нам доводиться витрачати велику кількість часу, аби допомогти гостям із пошуком роботи або нового житла, коли час їх перебування у прихистку добігає кінця.
Хто вони, ваші гості?
Найчастіше це ЧСЧ (чоловіки, що практикують сексуальні стосунки з іншими чоловіками – ред.), а також трансгендерні люди. Більшість з них є внутрішньо-переміщеними особами, що постраждали внаслідок військової агресії росії. Гості різні, кейси також. Є декілька випадків, коли люди втрачали житло через гомо-трансфобію в сім’ї, ми допомагаємо таким людям. Трансгендерні люди, окрім безпечного простору, отримують від нас допомогу із продовженням «переходу», у нас є дружній ендокринолог, з яким вони можуть проконсультуватися у своїх питаннях.
Яку ще допомогу ви надаєте гостям?
Ми маємо дружнього психотерапевта, завдяки якому у нас вже є успішні кейси ресоціалізації. Також допомагаємо із відновленням документів, які могли бути втраченими, коли наші гості тікали із небезпечних регіонів країни до нас…
Про ресоціалізацію. Що зараз з тими гостями, хто вже залишив прихисток?
Більшість з тих, хто був у нас, вже знайшли власне житло або нову роботу. Є й доволі милий кейс, нещодавно транс*дівчина, яка проживала у нас, знайшла чоловіка і планує виходити за нього заміж у Львові. Ми дуже радіємо за неї!
Чи можете ви сказати, що життя прихистку стало кращим?
Можемо сказати, що так! Це може прозвучати дивно, але з початку повномасштабного вторгнення життя прихистків лише покращилось, не в останню чергу через те, що зараз ми задіяли значні ресурси на їх функціонування, почали шукати додаткові кошти.
У вас є якась централізована система роботи з прихистками? Пояснюю, ви маєте три прихистки, великий потік заявок та людей, які збираються жити у вас, або живуть. Як цей процес працює зсередини?
Якщо порівнювати з минулим, то у нас не було системи. Ми працювали «як є», отримали заявку – обробили – запросили гостя, або відмовили йому/їй, в залежності від результатів інтерв’ю. Зараз ми працюємо над тим, аби прискорити та полегшити цей процес для усіх наших адміністраторів. Проєкт, як було зазначено раніше, дуже розширився. Ми розробляємо технологічне рішення для того, аби швидше оброблювати заявки, закупити усе необхідне у прихистки, тощо.
Нам дуже цікавий ваш досвід саме як адміністратора прихистку у Києві. Розкажете?
Так як я вже багато років працюю в ГО «Альянс.Глобал», то встиг отримати багато досвіду роботи з різними людьми. Працюючи у прихистку, я сильно «виріс» як співробітник і як людина, доводиться вирішувати дуже багато питань різного ступеню «важкості». В 2022 році я дуже прокачав свої «soft» та «hard» навички. Опрацював безліч цікавих кейсів, цікавих для мене, як людини, і цікавих з точки зору роботи всієї організації. Буває різне. У деяких гостей буквально стріляли, коли вони намагалися виїхати із зон активних бойових дій, когось нам буквально довелося переховувати від якихось переслідувачів. Був інцидент, коли разом із психологинею нам довелося їхати у прихисток о другій годині ночі, в комендантську годину, бо у людини була панічна атака і спроба самогубства… Гості приїжджають до нас іноді навіть без взуття, верхнього одягу, в чому змогли вибратись звідти… Були випадки, коли люди довгий час жили в блокаді, і нам доводилося підбирати для них правильну дієту, бо вони не могли їсти звичайну їжу після довгого голодування. Як ви розумієте, досвід ну дуже унікальний. Я почав більше працювати з партнерськими організаціями, окремо хочу виділити “КиївПрайд” та “Конвіктус-Україна”, з якими у нас зав’язалися дружні стосунки. З’явилася навіть така собі міжміська мережа, з різними організаціями, ми допомагаємо один одному, перенаправляємо людей за необхідності.
Ви розповіли про доволі моторошні кейси. Наскільки вони часто зустрічаються?
Мені іноді здається, що наші прихистки створені для таких людей, як би це не звучало. Люди, у яких все добре, не приїдуть до нас. Тут саме важкі випадки, коли люди втратили все, або майже все, і їм більше немає куди їхати. Наскільки часто? Думаю, 50/50.
Можете детально розказати про потреби гостей? Які у них є нагальні запити?
Допомога з житлом – найбільш нагальний запит. Далі йде фінансова допомога на ті чи інші потреби, медична, психотерапевтична. До нас часто звертаються з проханням допомогти з відновленням документів. Деякі дуже бояться армії, це особливо стосується тих, хто ледве зміг вибратися з блокади, або з зон бойових дій. На жаль, є кейси, коли люди просять допомогти вибратися із тимчасово окупованих територій, наприклад з Харківської області, Херсонської… Нам дуже прикро, але ми майже нічим не можемо допомогти у цьому випадку, максимум що – це їх підтримувати інформаційно та залишатися на зв’язку…
Хто, окрім вас, працює з гостями у Київському прихистку?
Я виконую функції документатора, соцпрацівника (кейс-менеджера) та адміністратора. По суті, я виконую більшу частину функцій один. Аби зберегти кошти та перенаправити їх на потреби прихистку, було вирішено об’єднати всі функції в одну. Величезну роботу також виконує координаторка проєкту Оксана Доброскок, а також нам допомагають психотерапевтка Алла Курбанова і професійний медичний консультант Андрій Косінов.
Чи вистачає вам гуманітарного забезпечення?
Вистачає, але звісно ж хотілося б більше *сміється*. Ми перекриваємо первинні потреби наших гостей, але було б круто відкрити другий прихисток у Києві. У перспективі, нам потрібно набагато більше, аніж ми маємо зараз.
Про перспективу, які подальші плани у прихистка?
Налагодити напів-автоматичну систему для нових гостей. Зробити фінансування прихистку більш стабільним, залучити для розвитку прихистку додаткові грантові кошти, так як наразі він частково фінансується відомою організацією БО “100% життя”, а також в значній мірі залежить від приватних пожертв та невеликих тимчасових грантів. Позбавитися паперової «рутини». Розширити прихисток, так як ми вже зараз відчуваємо брак місця, нам часто доводиться відмовляти в заселенні через це. Налагодити роботу з волонтерами, бо по суті зараз прихисток перетворився на «проєкт в проєкті», і віднімає ну дуже багато часу.
Останнє питання, про вас. Ви без зупинки адмініструєте прихисток у Києві, як вам вдається знаходити на це сили і не вигорати?
Зараз воєнний час, не можна інакше. Я намагаюся тримати себе у тонусі, зберігати фізичне та ментальне здоров’я, хоча це й дуже важко. Усі ми, хто задіяний у цьому проєкті, не можемо дозволити собі слабкість, бо втрата, навіть тимчасова і навіть одного учасника – ставить під загрозу роботу одного, або всіх наших прихистків.
Хочеться у відпустку, а?
Скоріше, хочеться трохи відпочити, паралельно отримуючи якісь знання, необхідні для роботи. До вторгнення росії ми часто проводили виїзні тренінги. А зараз доводиться витрачати великі кошти на заспокійливе *сміється*.
