На передовій і не тільки. Як ЛГБТ-військові, медики, волонтери, громадські активісти захищають Україну — чотири історії
Військові, медики, волонтери, громадські активісти — ЛГБТ долучаються до захисту України на різних рівнях. Репортерка НВ Саша Горчинська записала історії людей, які рятують поранених в бою побратимів, відкривають шелтери для внутрішньо переміщених осіб та захищають рідні міста.
Бойовий медик
«На початку війни знав, що буде багато жертв. Враховуючи, що військових знань в мене нуль, я розумів, що користь з мене буде в медичній діяльності», — каже 23-річний Олександр — старший бойовий медик та молодший сержант. Він закінчив коледж за спеціальністю Сестринська справа, зараз навчається на п’ятому курсі в медвиші, здобуваючи освіту за фахом Педіатрія. Завдяки знанням, здобутим в коледжі, добре знається на польовій медицині та наданні невідкладної допомоги.
Олександр подав в університеті анкету, де вказав, що готовий долучитися для допомоги армії, й вже на початку березня був направлений в Збройні сили України як медик. 10 березня був мобілізований, наступного дня — відправився до військової частини, в якій перебуває станом на зараз.
«Десь в період з 24 березня і до 4 квітня ми перебували в місті Ірпінь, де стояли на нульовій позиції. З моєї роти тоді серйозних поранених не було — лише контузія від вибухів. Потім, вже перед нашим виїздом, через мою роту проїжджала інша бригада. В них влучив танк, тож близько 10 людей було „двохсотими“, і лише четверо — поранені. Разом зі своїм напарником я надав їм допомогу», — згадує Олександр в розмові з НВ. Пізніше, 20 травня, його напарника також сильно поранили.
Після того, як ворог відступив і залишив території Київщини, бригада, де перебував Олександр, на якийсь час повернулася до Києва. А вже 12 квітня їх відправили до Харкова. На момент запису цього інтерв’ю співрозмовник НВ дислокується на Харківщині, на одній з гарячих прикордонних позицій:
«Сьогодні, в день, коли я готую відповіді на ваші запитання, паралельну роту „накрили“, і мені довелося допомагати в евакуації поранених та загиблих. П’ятеро людей загинули, восьмеро — поранені, одразу були доставлені в госпіталь. Стабільні», — розповів тоді Олександр. Наступний ранок також виявився для нього активним: сусідню роту накрила ворожа артилерія, внаслідок чого — четверо «двохсотих»та дев’ятеро «трьохсотих».
«В порівнянні з тією ж росією, Україна більш толерантна до ЛГБТ. І, як на мене, тут більш розвинута підтримка ЛГБТ-спільноти. Знаєте, печерні люди також колись боялися вогню. А потім зрозуміли, що це — природа», — так розмірковує про ставлення оточуючих до ЛГБТ Олександр.
Камінг-аут як гей він вперше зробив перед своєю подругою у 2021 році. Її називає дівчиною з «консервативними принципами». Зізнається: довгий час не хотів розповідати про це, але одного разу — наважився. Хоч, насправді, вона давно про це здогадувалася завдяки натякам. Той день, додає співрозмовник НВ, завершився розмовою «по душам».
Наразі про його сексуальну орієнтацію серед побратимів знає тільки один — він і сам є бісексуальною людиною. На переконання Олександра, що більше розголосу буде про ЛГБТ, то краще: «Тоді люди розуміють, що ми серед них. І нас немало».
За його спостереженнями, загальний рівень гомофобії в Україні знизився за останні кілька років. Та досі залишилися «диванні експерти», які своїх поглядів не змінили. Олександр акцентує увагу на тому, що ЛГБТ існували всюди, й серед них — українські й світові знаменитості, історичні постаті.
«ЛГБТ — люди, які нічим не відрізняються від вас. Хтось вас лікує, хтось — захищає. Хтось виховував і навчає ваших дітей. І це не робить їх іншими. Тож саме час задуматись, якщо ви ще не зробили цього досі», — говорить він.
Квір-подружжя військових
Режисерка і перформерка Антоніна Романова з Києва — небінарна особа. Це означає, що вона не ідентифікує себе ні як чоловік, ні як жінка. Зазвичай такі люди обирають собі займенник «вони/їх», а не «він» або «вона». Але також можуть обирати собі займенник, протилежний до того, відповідно до якого гендера виглядають, пояснює Антоніна:
«Я загалом виглядаю маскулінно, але обрала для себе займенник „вона“. Ми з моїм чоловіком Сашком належимо до ЛГБТ-спільноти. Ми — геї».
24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного вторгнення в Києві був великий запит на донорську кров, згадує Антоніна, тож вона пішла і здала свою. Першу ніч повномасштабної війни вони з Олександром Жуганом провели у ванній кімнаті, потім спустилися в бомбосховище. Подумали й зрозуміли, що в них є три варіанти: або ховатися в бомбосховищі, або тікати, або йти захищати країну зі зброєю в руках.
«Ми обрали третій варіант і я не шкодую про це. Вже на другий день, 25 лютого, ми з Сашком пішли в ТрО. Підписали там всі документи і нас одразу взяли в лави територіальної оборони. Все відбувалося дуже швидко», — згадує Антоніна Романова. В житті вона — режисерка і перформерка. Зараз, на війні, носить позивний Крим. Разом з Олександром, теж актором театру, вони несуть службу на Миколаївщині.
«До цього ні я, ні Сашко не мали ніякого стосунку до армії взагалі. До цих днів я ніколи не тримала в руках автомат Калашникова і не стріляла — навчилася всьому вже на місці, як і Сашко. Всьому колись треба вчитися, — зізнається Антоніна в розмові з НВ. — Хоч і не можу сказати, що я про це завжди мріяла, але це — не так страшно, як здавалося на початку. Я хотіла б сказати, що після перемоги з радістю все це забуду. Але поки існує російська федерація, нам треба чистити свій кулемет».
На початку червня на сайті видання ВВС вийшов сюжет про Антоніну і Олександра — вони в той момент вже були в ТрО. Після того пара давала ще кілька інтерв’ю для різноманітних медіа. Вперше свій камінг-аут Антоніна зробила ще до 2014 року. Жодних проблем тоді з цим не мала, згадує вона:
«Люди переглядають наші з Сашком соцмережі, там у нас все максимально прозоро. Я готувалася до якихось проблем або булінгу, але була приємно здивована. Нічого такого не було».
Найстрашніше, розмірковує Антоніна Романова, камінг-аути було робити першим українським ЛГБТ-військовим. Коли говорить це, має на увазі гранатометника батальйону Донбас Віктора Пилипенко і волонтерку, розвідницю Настю Конфедерат. Їх називає справжніми героями та додає, що історії цих двох людей дуже повпливали на неї особисто.
Зараз ЛГБТ-військові мають власну групу в соціальних мережах, куди можуть вступити також і союзники або союзниці. Також спілкуються між собою в закритому чаті для гей-військових.
«Хлопці потроху відкриваються — все добре. Це — не страшно, тому я закликаю ЛГБТ-людей робити камінг-аути. Це — дуже важливо», — каже Антоніна Романова. Вона розмірковує: після повномасштабного вторгнення рф захищати Україну пішли ще більше українців та українок. Відповідно, через це і кількість ЛГБТ, які встали на захист країни, також здається більшою. Хтось прийшов уже у відкритому статусі — як вони з Олександром. А хтось відкривався в процесі. Зараз співрозмовниця НВ зізнається, що бачить камінг-аути від побратимів і посестер чи не кожного тижня.
Одна з ключових проблем для ЛГБТ-людей в Україні на сьогодні — це відсутність юридичних механізмів, які дозволили би якимось чином легально оформити стосунки для одностатевих пар. Особливо гостро це питання стоїть під час війни, коли як ніколи актуальними є проблеми оформлення спадку, соціальний захист та інше.
«Якщо когось з нас поранять, лікарі пускають в палату лише близьких родичів або чоловіка чи дружину. Ми ж не належимо ні до першої, ні до другої категорії. Як на мене, це дуже несправедливо, — пояснює Антоніна Романова. — Хочеться, щоб не тільки ми захищали нашу неньку Україну, а і вона нас також. І наші права зокрема».
На переконання співрозмовниці НВ, закон про одностатеві шлюби, або ж про цивільні партнерства — те, що треба було прийняти ще вчора. Адже для деяких ЛГБТ-військових, які померли за Україну, вже — занадто пізно.
Розвідниця
«Чистопогонник. Позаштатний медик на посаді розвідника. Та і стріляю з усього», — так говорить про себе Марго, позивний Дика, бойова медикиня.
Вона пішла захищати країну сім років тому — у складі на той момент ще добровольчого батальйону. Мотивація, каже, була «патетично сформульована на письмі й у слові», проте достатньо типовою як для добровольців: почуття громадського, громадянського та національного обов’язку. Тоді не було думок ні про кошти, ні про кар’єрний ріст, згадує співрозмовниця НВ. Та вже через певний час за незалежних від них обставин всі підписали контракти з бригадою, з якою на той момент співпрацювали.
«Першими кроками на той момент для мене було вивчення різноманітного озброєння. У перші дні війни — лише в теорії, а надалі — уже й на практиці. Та не всі сприймали ці мої прагнення як належне. Більшість бійців були досить консервативним контингентом — вважали, що жінці не місце на війні, та говориили щось про «істинно жіноче призначення», — згадує Марго в розмові з НВ. Та додає: це не могло не дратувати й трактувалося як зазіхання на право вибору.
На передову Марго вперше потрапила в 2016 році. На той момент вже могла вправлятися з автоматом, кулеметом Калашникова, РПК, РПГ, а також вміла надавати домедичну допомогу. Та навіть попри це тривалий час все одно мусила доводити більш досвідченим бійцям підрозділу, що фізично, морально і психологічно здатна й гідна стояти в їхніх лавах.
«На рівних з іншими ходила на пости, долучалася до різних побутових робіт. І багатьох переконала, я впевнена. Час, проведений з фактично чоловічим колективом в полях окопної війни, тому посприяв», — ділиться спогадами Марго Дика.
Про те, що вона — лесбійка, знають всі її побратими і посестри, серед яких також є багато представників ЛГБТ. Загалом, каже, її колеги ставляться до цього лояльно, проте є і винятки:
«Є парочка психічно нестабільних елементів, які грозяться всіх подібних перестріляти. Але на них ніхто не зважає. Втім, на пацана-гея реакція колективу була б кардинально іншою. І мені, як переконаному демократу, прикро від розуміння даного факту».
Марго називає себе сімейною людиною: вона має кохану дівчину та ставиться до її сина як до свого рідного. Зізнається: вдячна коханій, що вона довіряє їй виховання своєї дитини, та дуже сумує за ними обома. Вони не бачилися вже більш ніж півроку.
З листопада 2021 року і до сьогодні Марго Дика несе службу на Донецькому напрямку. Світанок 24 лютого 2022 року вона також зустріла на бойовому посту — саме в ту добу на позиціях чергувала її зміна. Війну, яка триває сьогодні, вона називає не лише територіальною, а також і війною цінностей. Та каже:
«Якщо нам судилося стати щитом для Європи та гуманістичних ідей, носієм яких вона є, ми зобов’язані сповна протиставити себе нашому спільному ворогові та його людиноненависницькій парадигмі».
Громадський активіст
ГО Точка опори ЮА — одна з найбільших сервісних організацій в Україні, чия діяльність спрямована на боротьбу з міфами і стереотипами та протидію дискримінації щодо ЛГБТ. З початком повномасштабної війни частина команди виїхала за кордон, ще частина перемістилася до Львова. Майже одразу Точка Опори ЮА відкрила у Львові шелтери — притулки для вимушених переселенців. Фокус робили на допомозі представникам ЛГБТ, але — не тільки, розповідає керівник громадської організації Тимур Левчук:
«В притулках в нас жили як ЛГБТ-люди, так і не ЛГБТ. Наприклад, якщо до нас зверталася дівичина-лесбійка, яка шукала житло разом із матір’ю, ми ж не скажемо, от ти можеш жити, а мама хай шукає щось для себе, — пояснює співрозмовник НВ. — Потім з’явилися люди не з ЛГБТ-спільноти, які теж шукали, де їм можна пожити, наприклад, пару ночей перед Польщею. І ми теж вирішили, що буде неправильно відмовляти».
Відкрити перший шелтер Точці Опори ЮА допомогла одна з американських організацій, яка має великий офіс у Львові. Запустити роботу того притулку змогли дуже швидко — буквально за тиждень. Проте мали певні проблеми з тим, щоб знайти всі необхідні предмети побуту для мешканців шелтера.
«В перші тижні війни був такий ажіотаж: ми ходили по різних магазинах і шукали. Іноді вдавалося знайти, наприклад, лише три подушки, в той час, коли нам їх було потрібно тридцять», — згадує Тимур Левчук.
Притулок мав усе необхідне для тимчасового проживання: там встановили бойлер з гарячою водою, пральну машинку, душові кабіни. В першому шелтері — навіть сушильну машину для білизни. Таким чином, навіть ті, хто залишався в шелтері всього на добу, мали змогу попрати і висушити свої речі дуже швидко.
Коли стало зрозуміло, що один шелтер не покриває всіх потреб, в Точці Опори ЮА вирішили відкрити ще один. Локація, яку розглядали для цього — колишній бар у підвальному приміщенні. Тимур Левчук каже: довго думали, чи погоджуватися на це приміщення, адже проживання в підвалі, де мало світла і тепла — не найкраща ідея. Натомість, перевагою цього місця стало те, що притулок у підвальному приміщенні — гарна ідея на випадок повітряних тривог. Так і з’явився другий шелтер у Львові.
Гості, за словами керівника організації, в цих притулках зупинялися зовсім різні. Хтось шукав житло лише на одну добу, а хтось — на пару місяців:
«Були, наприклад, хлопці: приїхали зранку, сказали, будуть жити, але поки сходили в душ, попрали речі, то вже до другої дня знайшли собі квартиру».
Окрім житла, ГО Точка Опори ЮА також роздавала людям продуктові набори або засоби гігієни на виніс. Також компенсували тим, хто цього потребує, придбання життєво необхідних медикаментів, проїзд у випадку екстреної евакуації, тощо. Тимур Левчук наводить приклад: один хлопець хотів евакуюватися з Києва, проте таксі тоді коштувало дуже дорого — 1500 грн з житлового масиву Оболонь до метро Теремки, від якого відправлявся безкоштовний евакуаційний транспорт. Тож організація допомогла хлопцеві покрити витрати на таксі.
Згодом стало ясно: працювати в такому форматі довго — не вийде, тож в ГО почали шукати шляхи для переформатування діяльності. Було вирішено запустити новий проект під назвою Почати спочатку — він допомагає вимушеним переселенцям, які втратили роботу, здобути нові навички, отримати нову спеціалізацію та працевлаштуватися в подальшому.
«Треба вчити іноземні мови. Всі люди в нашому притулку, які змогли швидко знайти роботу з нормальною зарплатою, це ті, хто знав якусь мову. Вони знайшли роботу в компаніях, які працюють на західний ринок. По суті, ідея проекту — в тому, щоб люди могли знайти роботу й більше не потребували нашої підтримки. Ми ж будемо розуміти, що кошти, які витратили, мають якийсь результат», — пояснює Тимур Левчук. В рамках цього проекту ГО Точка Опори ЮА компенсує витрати на навчальні онлайн-курси з вивчення іноземних мов абощо.
Ще один напрямок діяльності організації зараз — це допомога військовим. В більшості випадків, це — ЛГБТ військові, але допомога, яку надає ГО, призначається не лише суто для них.
«Наприклад, ми привозимо їжу на 120 людей — скоріш за все її їсть не один той гей, якого ми знаємо. Просто ЛГБТ військові в цьому випадку є „точкою входу“. Це ті люди, яких ми знаємо, яким ми можемо довіряти», — розповідає в коментарі НВ керівник організації. Окрім їжі, вони також передають військовим засоби особистої гігієни — наприклад, станки для гоління та тримери, ліки, павербанки та інше. Через одного з військових до Одеси передали генератор.
«Я бачу, що в українців і українок є повне розуміння того, що Європа базується зовсім на інших цінностях. І що якщо ми хочемо бути частиною цього простору, цієї сім`ї європейських народів, то повинні відповідати цим цінностям», — розмірковує Тимур Левчук про ставлення українського суспільства до ЛГБТ сьогодні.
Він згадує і про нещодавнє висловлювання радника голови Офісу президента Олексія Арестовича: той назвав ЛГБТ «людьми з девіаціями, тобто з відхиленнями від норми поведінки». Це спричинило бурхливу реакцію в ЗМІ та соцмережах, а Kyivpride виступили з вимогами звільнити Арестовича з посади.
«Я думаю, що Арестович — молодець. Такі заяви насправді стають поштовхом для нових суспільних дискусій про рівні права для ЛГБТ. Це вже не перший гомофобний зашквар в українському суспільстві за останній час. Є ще і деякі співачки, які висловлювалися подібним чином. Але я бачу, що і після першої, і після другої заяви була величезна суспільна критика щодо цих висловлювань», — коментує цю ситуацію Тимур Левчук. В цих дискусіях і в цій критиці вбачає хороший знак: каже, що в українському суспільстві нарешті формується розуміння того, що гомофобні і трансфобні заяви — це погано. І такі заяви все частіше викликають певний спротив.
«Війна показала, що це і є наші цінності. Тобто, це не ті цінності, які ми маємо взяти в Європи й адаптувати тут. Ні, це цінності, які були завжди. Це свобода, гідність і справедливість. І війна просто це оголила», — додає співрозмовник.
Матеріал створено за підтримки проєкту «Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7», який реалізується Американською Асоціацією юристів Ініціативою з верховенства права (ABA ROLI). Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.
