11 квітня 2024 року у справі “Картер проти України” Європейський суд з прав людини ухвалив, що Україна порушила статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження) у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Причиною цього є неефективне розслідування двох словесних та фізичних нападів на заявника – відкритого гея Ніка Картера.
Матеріали справи на сайті ЄСПЛ, сповіщує Zmina.
Так, за словами заявника, 14 вересня 2015 року на нього та його друга І.К. група осіб. Це сталося у Києві на площі Дружби Народів (Оболонській). Четверо нападників вигукували гомофобні вислови. Картер отримав синець на обличчі, у нього відібрали телефон та планшет. Звернувшись до правоохоронних органів, він зняв побої.
Того ж дня поліціянти оглянули місце нападу, опитали І.К. та свідків. Правоохоронці порушили кримінальну справу за фактом пограбування, а потім кваліфікували її як “навмисне нанесення легких тілесних пошкоджень”.
Під час розмови зі слідчим Картер припускав, що напад стався саме з мотивів ненависті, оскільки нападники викрикували гомофобні твердження. Він також просив правоохоронців розслідувати, чи причетні до скоєння нападу представники “Правого сектору”, які до цього неодноразово йому погрожували.
Відтоді впродовж двох років відбувалися слідчі дії, однак ні кінцевого рішення, ні інформації про те, на якому етапі розслідування знаходиться зараз, немає.
У 2016 році на Картера знову напали. 13 березня 2016 року він разом з другом Ю. був у супермаркеті. Там у них стався конфлікт з двома незнайомцями, які почали ображати хлопців, кажучи при цьому гомофобні висловлювання. Після цього незнайомці вийшли з магазину, а Картер та Ю. пішли додому. Коли вони були у підземному переході, почули, що хтось підбігає до них зі спини. Озирнувшись, вони побачили тих самих юнаків, які були у супермаркеті. Молодики почали бити Картера та Ю., ображаючи при цьому їх словесно.
Картеру вдалося вирватися, він вибіг з підземного переходу та викликав поліцію. Коли правоохоронці приїхали, нападники вже встигли втекти, однак зрештою їх знайшли та доставили у поліційну дільницю.
У квітні відбулася судово-медична експертиза для встановлення тяжкості тілесних пошкоджень Картера. Звʼязатися з Ю. не вдалося, тому його не допитували та експертизу не проводили. Показово, що спочатку Картера опитували та визнавали як свідка, і лиш після звернень та апеляції адвокатки його почали розглядати як постраждалого.
Наполегливі рекомендації адвокатки постраждалого розслідувати цю справу за 161 статтею Кримінального кодексу України слідчі ігнорували. У травні слідчий зупинив розслідування у звʼязку з нібито відсутністю доказів та свідків, які допомогли б розповісти про обставини події.
Адвокатка заявника подала апеляцію. Вона стверджувала, що єдиними слідчими діями, які відбувалися за цією справою, був допит заявника та Ю. Жодного висновку судово-медичної експертизи, що підтверджувала б тілесні ушкодження, не було. Охоронців та продавців супермаркету, де виник конфлікт, не допитали, а відеозапис конфлікту не зафіксували. Підозрюваних поліція негайно ідентифікувала, однак звинувачення їм так і не висунули.
Крім того, попри неодноразові заяви Ю. та Картера про те, що нападники викрикували гомофобні образи та що напад був зумовлений ненависним ставленням, цю справу все одно не розглядали за 161 статтею Кримінального кодексу України.
Поліція ще декілька разів відновлювала розгляд справи й знову припиняла його. Ще одне рішення про припинення розслідування винесли 8 червня 2022 року, але скасували 30 листопада 2022 року. В останньому рішенні прокуратура визнала, що припинення розгляду справи було незаконним та прийняте без достатніх зусиль для встановлення обставин.
Зрештою ЄСПЛ, розглянувши ці дві справи, звернув увагу на те, що під час розслідування другого нападу, заявник надав медичні докази того, що він отримав травми, однак на цій медичній довідці не була вказана дата. Тому у матеріалах справи ці докази не фігурували, попри те, що заявник неодноразово наголошував на тому, що отримав травми.
Водночас суд визнав, що і Картер, і Ю. все ж постраждали внаслідок нападу. І той факт, що насильство, чи принаймні загроза чи спроба, були напряму повʼязані з гомофобією, також відіграє важливу роль у цій справі.
Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що обидва напади підпадають під дію статей 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, ставлення) та 14 (заборона дискримінації) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заявник вимагав 20 000 євро як компенсацію моральної шкоди та 4 400 євро як компенсацію витрат. Зрештою ЄСПЛ зобовʼязав Україну виплатити Картеру як компенсацію моральної шкоди 7500 євро та покрити будь-які податки, які можуть стягуватися з цієї суми. Також 4400 євро необхідно виплатити безпосередньо адвокатці постраждалого.
Суд вважає, що українська влада повинна “провести розслідування, вживши всіх розумних заходів з метою фіксації можливих гомофобних мотивів нападу”, оскільки в іншому випадку “злочини на ґрунті ненависті неминуче розглядатимуться нарівні зі звичайними справами без потрібного підтексту, і байдужість на офіційному рівні слугуватиме потуранню цих злочинів”.
Правозахисна організація ILGA-Europe , що це рішення суду є ще одним приводом для України розставити пріоритети та ухвалити законодавство, спрямоване на розвʼязання проблем, повʼязаних з недостатнім захистом прав ЛГБТ-людей. Зокрема, йдеться про законопроєкт .
“У міру того, як Україна просувається вперед шляхом інтеграції до Європейського Союзу, підтримка інститутів та політиків ЄС має вирішальне значення для досягнення значних змін та дотримання принципів рівності та недискримінації. Ухвалюючи ці закони, Україна не лише зміцнює свої позиції на шляху інтеграції до ЄС, а й посилює свою відданість правам людини”, – кажуть правозахисники.
Нагадаємо, що 1 червня минулого року Європейський суд з прав людини порушення Україною права одностатевої пари, яка не може укласти шлюб в країні й стикається з дискримінацією.
Чоловіки понад 10 років живуть разом, однак через прогалини в законодавстві не можуть зареєструвати шлюб, а відповідно, позбавлені низки прав. Вони, як і тисячі інших гомосексуальних пар, не можуть розв’язувати питання спадщини, користуватись спільно надбаним майном або розподіляти його в разі розлучення. Не мають партнери й права ухвалювати медичні рішення за кохану людину.
