Шістнадцять років тому Михайло кілька разів приходив до офісу Асоціації ЛГБТ «ЛІГА», але щоразу так і не наважувався зайти всередину. Він ходив навколо будівлі, вагався, а потім повертався додому.
Сьогодні Михайло – координатор з розбудови волонтерського руху організації. За цей час він пройшов шлях від людини, яка сама шукала підтримки, до волонтера, соціального працівника, коменданта шелтеру і фахівця, який тепер допомагає іншим знайти своє місце у спільноті.
Ця історія почалася з дуже простого, але непростого кроку – дозволити собі увійти туди, де тебе можуть прийняти.
«Я знав про організацію, але довго не наважувався зайти всередину. Кілька разів приходив, а потім ішов. Було страшно зробити цей крок», – згадує Михайло.
Зрештою допоміг знайомий, який уже відвідував «ЛІГУ». Одного дня він просто привів Михайла до офісу.
Спочатку Михайло був бенефіціаром організації. Для нього «ЛІГА» стала місцем, де можна було перестати почуватися самотнім і знайти людей, поруч із якими не потрібно постійно пояснювати себе.
Від підтримки – до бажання підтримувати інших
Згодом Михайло на кілька років переїхав до Європи. Саме там він уперше побачив середовище, де ЛГБТІК+ люди можуть значно відкритіше жити своїм життям, не приховувати стосунки і менше боятися за власну безпеку.
Цей досвід змусив його замислитися, чому так не може бути і вдома.
Після повернення в Україну Михайло прийшов до миколаївського офісу «ЛІГИ» вже з іншою мотивацією – запропонував допомогу як волонтер.
Спочатку були технічні завдання, організація заходів, допомога команді там, де вона була потрібна. Потім він став соціальним працівником і почав працювати з людьми в межах проєкту з профілактики ВІЛ та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом.
Саме тоді з’явився ще один важливий виклик – навчитися допомагати іншим, не руйнуючи себе.
«Я дуже емпатична людина, тому спочатку гостро переживав історії людей, з якими працював», – розповідає Михайло.
Навчитися тримати професійні межі допомогли тренінги, супервізії та підтримка психологів організації.
«Я навчився бути поруч із людиною та допомагати їй, не забуваючи про власний ресурс. Емпатія – моя сила, але я мав навчитися допомагати людям без саморуйнування».
Цей досвід став особливо важливим після початку повномасштабної війни.
Шелтер, евакуації і повернення людям відчуття контролю
Після 24 лютого Михайло переїхав до Одеського підрозділу «ЛІГИ». У перші місяці великої війни значна частина роботи організації була пов’язана вже не лише з ЛГБТІК+ підтримкою в звичному сенсі, а з базовим виживанням людей.
Команда допомагала евакуйовувати бенефіціарів із Херсона, Миколаєва та інших міст. Шукала транспорт і тимчасове житло, передавала продукти, речі першої потреби та допомагала людям адаптуватися після вимушеного переїзду.
Згодом Михайло став комендантом шелтеру.
І саме там він особливо чітко побачив, що дати людині дах над головою – лише початок.
Люди приїжджали після втрати дому, роботи, звичного побуту і відчуття безпеки. Часто їм потрібно було буквально заново збирати власне життя.
Команда допомагала шукати роботу, складати резюме, готуватися до співбесід, відновлювати документи і розв’язувати побутові питання.
«Ця робота навчила мене витримки, терпіння й уважності до чужого болю. А ще – не втрачати себе, коли допомагаєш іншим», – говорить Михайло.
Сьогодні весь цей досвід він використовує вже в іншій ролі – координує розвиток волонтерського руху «ЛІГИ».
Для нього волонтерство – це не просто знайти людину на конкретне завдання.
Важливіше зрозуміти, що їй цікаво, у чому вона сильна, де почуватиметься комфортно і як може поступово стати частиною спільноти.
Михайло добре знає цей шлях із власного досвіду.
Колись він прийшов до організації як людина, якій потрібна була підтримка. Потім сам почав допомагати іншим. І тепер бачить, як цей самий процес відбувається з новими людьми.
«Особливо цінно бачити, як людина, яка спочатку приходить зі своїми потребами або просто з бажанням бути частиною спільноти, згодом сама починає допомагати іншим».
Для Михайла «ЛІГА» давно перестала бути просто місцем роботи.
«Це частина життя. “ЛІГА” стала моєю другою домівкою, а люди, з якими я працюю багато років, – друзями. Я залишаюся тут через людей, спільні цінності й відчуття, що ми разом робимо щось важливе».
А якби сьогодні він міг поговорити з тим 23-річним Михайлом, який боявся переступити поріг офісу, сказав би дуже просту річ – не варто так боятися першого кроку.
«Якби тоді мені сказали, що через багато років я допомагатиму людям під час війни, буду причетним до розбудови волонтерського руху організації і сам стану опорою для інших, я б, мабуть, не повірив».
Але саме з цього все й почалося.
З одного кроку через страх.
Історія Михайла добре показує, якою важливою може бути спільнота для ЛГБТІК+ людини. Спочатку це місце, де тебе приймають. Потім – простір, де ти вчишся бути сильнішим. А з часом – місце, де вже ти сам допомагаєш іншим не боятися бути собою.