Новий Цивільний кодекс і права ЛГБТ: чому правозахисники говорять про відкат від євроінтеграції
Верховна Рада зареєструвала два проєкти нового Цивільного кодексу України — один із них подано як альтернативний із частковим урахуванням правок. Зокрема, з тексту виключили резонансну норму про можливість укладення шлюбу з 14 років.
Втім, навіть за короткий час після реєстрації першого проєкту правозахисники, юристи та журналісти виявили низку суперечностей і потенційно небезпечних положень. Деякі з них ставлять під сумнів відповідність документа Конституції України, а також суперечать уже сформованій судовій практиці — зокрема у справах, що стосуються прав ЛГБТ.
Постає питання: чи йдеться про системний кодифікований акт, який має визначати приватноправові відносини на десятиліття вперед, чи про документ, що потребує глибокого доопрацювання?
«Право на індивідуальність» і небезпечна категорія «доброзвичайності»
Стаття 317 проєкту ЦК декларує право кожної фізичної особи на індивідуальність, її формування, збереження і зміну, а також на вільний вибір форм її прояву. Формально це виглядає як гарантія свободи самовираження.
Однак у тексті зазначено, що реалізація цього права не повинна суперечити Конституції, Кодексу, іншим законам і — що викликає найбільше занепокоєння — «доброзвичайності».
Категорія «доброзвичайності» не має чіткого законодавчого визначення і є оціночною. Фактично вона апелює до уявлень про «пристойність», «нормальність», «добрі звичаї». У правовому акті такого рівня використання настільки абстрактної моральної категорії створює ризик довільного тлумачення.
Правозахисники звертають увагу, що саме через такі формулювання можуть обґрунтовуватися обмеження прав ЛГБТ-людей — наприклад, під приводом «захисту доброзвичайності».
Крім того, стаття 317 передбачає, що не є дискримінацією встановлення відмінностей чи обмежень, якщо вони «об’єктивно обґрунтовані», «розумні» та переслідують «легітимну мету». Хоча такі формулювання часто використовуються в міжнародному праві, їхнє поєднання з розмитими категоріями створює широкий простір для зловживань.
Водночас Конституція України гарантує рівність громадян перед законом і забороняє привілеї чи обмеження за ознаками раси, статі, релігії, політичних переконань, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови чи інших характеристик. Тому, на думку критиків, окремі положення проєкту можуть суперечити Основному Закону.
Сім’я лише для різностатевих: закриття єдиного юридичного шляху
У книзі шостій проєкту («Сімейне право») сім’я визначається як «природний та основний осередок суспільства», а шлюб — як союз жінки та чоловіка. Це відповідає чинній редакції Конституції України.
Однак новелою є те, що «фактичний сімейний союз» (спільне проживання без реєстрації шлюбу) пропонується визнавати лише між різностатевими особами. Таким чином, одностатеві пари повністю виключаються з можливості юридичного визнання сімейних відносин.
Це положення викликало найбільше занепокоєння серед правозахисників. Адже на практиці саме судове визнання фактичних сімейних відносин стало для одностатевих пар єдиним способом часткового захисту прав — зокрема у питаннях спадщини, доступу до інформації чи соціальних гарантій.
У червні 2025 року Деснянський районний суд Києва ухвалив безпрецедентне рішення, визнавши факт фактичних шлюбних відносин між двома чоловіками. Суд зазначив, що тривале спільне проживання та ведення спільного господарства мають ознаки сім’ї, навіть якщо закон прямо визначає шлюб як союз жінки та чоловіка.
Прийняття нового ЦК у запропонованій редакції фактично перекреслює цю судову практику та закриває для одностатевих пар навіть той мінімальний юридичний інструмент, який існує зараз.
Партнерства, петиції і невиконані зобов’язання
Питання юридичного визнання одностатевих пар в Україні не нове. Законопроєкт «Про інститут реєстрованих партнерств» було зареєстровано ще у 2023 році, але станом на лютий 2026 року його не ухвалено.
Водночас запровадження цивільних партнерств було передбачене ще Національною стратегією у сфері прав людини до 2020 року та урядовими планами з 2015 року. У 2022 році петиція до президента з вимогою надати законодавчу можливість реєстрації партнерств для одностатевих пар набрала необхідні 25 тисяч голосів.
Попри це, законодавчий механізм досі не створений.
Майже тридцять правозахисних організацій уже виступили з відкритою заявою, назвавши ухвалення нового ЦК у нинішній редакції неприйнятним. На їхню думку, документ суперечить Європейській конвенції з прав людини та практиці ЄСПЛ, а також зобов’язанням України в межах євроінтеграції.
Євроінтеграційний курс під питанням
Україна декларує рух до членства в ЄС, де принцип недискримінації є одним із фундаментальних. У більшості держав-членів ЄС одностатеві пари мають або право на шлюб, або на зареєстроване партнерство.
У цьому контексті положення нового Цивільного кодексу виглядають як крок назад. Замість поступового наближення до європейських стандартів документ закріплює модель, яка унеможливлює навіть мінімальне юридичне визнання одностатевих сімей.
Правозахисники наголошують: якщо новий кодекс стане базовим актом приватного права на десятиліття, його положення мають відповідати принципам рівності, правової визначеності та сучасній судовій практиці. Інакше Україна ризикує не лише загальмувати власну правову еволюцію, а й ускладнити переговори про вступ до ЄС.
Сьогодні питання полягає не лише у формулюваннях статей. Йдеться про те, чи буде новий Цивільний кодекс кроком уперед — або ж відкатом від уже досягнутих результатів у сфері прав людини.
