5 найпоширеніших фейкових протипоказань до донорства крові

В Україні донором крові може бути повнолітня здорова людина вагою від 50 кг. Більш детальні вимоги до здоров’я донорів визначає Порядок медичного обстеження донорів крові та компонентів крові — документ, затверджений Наказом МОЗ (далі — Порядок).

На практиці донорів нерідко відводять через «протипоказання», яких у цьому чи жодному іншому документі немає. Частина з них залишилися у спадок від минулих редакцій Порядку, що давно втратили актуальність. Ще частина пов’язана із соціальними стереотипами й навіть відвертим невіглаством.

Гепатит А та решта абетки

Гепатит А, який у народі називають жовтухою або хворобою Боткіна, не є і ніколи не був пожиттєвим протипоказом до донорства. Але ще з радянських часів людей, що перенесли це захворювання, найчастіше відсторонювали від донацій назавжди. Багато центрів крові роблять це й досі.

Насправді кров не можна здавати тим, хто перехворіли на гепатит В або С. На жаль, ці люди справді більше ніколи не зможуть бути донорами. Виняток — якщо людина має негативний результат дослідження на поверхневий антиген вірусу гепатиту В (HBsAg) з підтвердженим імунітетом. Однак центри крові зазвичай не розглядають ніяких результатів тестування, окрім власних, оскільки відповідальність за безпеку крові лежить на них.

На відміну від гепатиту В та С, гепатит А після одужання не є перешкодою для донорства. Людям, які перехворіли так званою жовтухою, радять утриматися від здачі крові пів року або рік — залежно від країни. Це пов’язано з тим, що печінка після перенесеної хвороби може потребувати відновлення, сама ж кров такого донора є безпечною.

У Порядку про гепатит А згадок немає взагалі — йдеться лише про те, що «після інфекційної хвороби потенційні донори відсторонюються щонайменше на два тижні після дати повного клінічного одужання». Остаточне рішення щодо допущення людини до донації приймає лікар-трансфузіолог, проте ґрунтуватися воно має на стані здоров’я донора, а не на самому факті перенесеного гепатиту А.

Татуювання та пірсинг

Після пірсингу чи нанесення тату не можна здавати кров протягом 6 місяців. Проте деякі центри крові вимагають, аби після процедури минуло не менше року — до 2021 року таке правило справді існувало, але втратило чинність. Й усе ще значна кількість людей вірить, що з татуюванням чи пірсингом узагалі ніколи не можна здавати кров.

6-місячний «карантин» пов’язаний із так званим серонегативним, або «сліпим» вікном інфекцій. Донедавна більшість центрів крові в Україні використовували імуноферментний аналіз (ІФА), який виявляє не сам вірус в організмі, а антитіла до нього. Після контакту з потенційним джерелом зараження (тату, пірсинг, перманентний макіяж, акупунктуру, проходите ендоскопічне обстеження) має пройти час, перш ніж організм почне виробляти антитіла, якщо ви все-таки інфікувалися. 6 місяців — термін, якого «з запасом» вистачає, аби організм виробив антитіла до інфекцій, що передаються через кров.

Багато центрів крові вже перейшли на ПЛР-тестування (полімеразна ланцюгова реакція), з яким більшість із нас «познайомила» пандемія COVID-19. ПЛР-тест виявляє не антитіла, а ДНК чи РНК самого вірусу. Проте з метою безпеки законодавство все одно вимагає дотримання перерви перед здачею крові після контакту з потенційним джерелом інфекції.

У Порядку також зазначено, що після «незначних оперативних втручань» можна здавати кров уже за тиждень, якщо в пацієнта не виникло ускладнень і йому не довелося пити антибіотики. При цьому видалення зуба чи, скажімо, врослого нігтя є більш травматичним, аніж проколювання вух або нанесення невеликого тату. Потенційний ризик інфікування, якщо розглядати лише маніпуляції як такі, однаковий, проте медичним установам прийнято довіряти більше, ніж тату-салонам.

Якщо заклад дбає про свою репутацію та безпеку клієнтів, ризик зараження гепатитом чи ВІЛ у ньому не вищий, ніж у стоматологічній клініці чи манікюрному кабінеті. Про останній, до речі, у Порядку не згадується — індустрія краси розвивається стрімко, і законодавству потрібен час, аби зафіксувати всі маніпуляції, що можуть бути пов’язані з інфекціями. Зверніть увагу на пункт «укол голкою», що теж вимагає 6-місячної перерви між донаціями — косметологічні ін’єкції також підпадають під це визначення.

Задача донора — ставитися відповідально до свого здоров’я, дотримуватися чинного законодавства та бути чесним. Не слід приховувати, якщо ви робили тату або пірсинг нещодавно, навіть якщо ви впевнені у добропорядності майстрів. У питаннях безпеки завжди краще перестрахуватися, ніж ризикнути.

Скільки має важити донор крові?

Згідно з Порядком, донор цільної крові чи її компонентів має важити 50 кг або більше. Та в багатьох центрах крові вимагають, аби донори важили мінімум 55, а то й 60 кг. При цьому в Порядку справді не йдеться про зріст і його співвідношення з масою тіла.

Та відводити донора лише через вагу — порушення його прав. Усім донорам в обов’язковому порядку вимірюють тиск та рівень гемоглобіну, і ці показники зокрема визначають, чи можна вам ділитися кров’ю. Робити ж якісь висновки лише з маси тіла — помилка.

Донори в окулярах

Більшість центрів крові не приймає донорів з міопією (короткозорістю), якщо показник втрати гостроти зору перевищує -6. Проте у 2021 році ця вимога була скасована, і в чинному Порядку не йдеться про «слабкий зір» або «високу міопію».

Рішення фахівці приймають, спираючись на суб’єктивний професійний досвід. Так, поширеному твердженню про те, що здача крові може спровокувати відшарування сітківки при короткозорості, немає наукових підтверджень. Проте потенційні донори з високою міопією, на жаль, мають бути готовими до аргументованої розмови з працівниками центру крові.

Те ж саме стосується лазерної корекції зору. В одних центрах крові вимагають, аби після операції пройшло 6 місяців, як після більшості оперативних втручань, в інших — взагалі не приймають таких донорів, також посилаючись на ризик відшарування сітківки.

Вузькопрофільні фахівці, такі як офтальмологи, зазвичай не можуть надати своїм пацієнтам точної відповіді щодо того, чи можуть вони бути донорами крові, і остаточне рішення завжди приймає лікар-трансфузіолог.

Сексуальна орієнтація

Донори не зобов’язані детально розповідати про свої стосунки й сексуальні уподобання. Та згідно з Порядком, «особи з ризикованою сексуальною поведінкою, яка може призвести до захворювання серйозними інфекційними хворобами, що передаються через кров», не можуть бути донорами. При цьому складно визначити, що саме слід вважати ризикованою сексуальною поведінкою.

Для будь-якої людини важливо дотримуватися правил безпеки в інтимному житті:

  • використовувати засоби бар’єрної контрацепції;
  • принаймні раз на рік проходити обстеження на ЗПСШ, ВІЛ, вірус герпесу та гепатит;
  • у разі частої зміни партнерів — обстежуватися кожних 3 місяці;
  • утримуватися від сексуальних контактів із людьми, котрі не знають напевно свого ВІЛ-статусу й давно не обстежувалися.

Ці принципи стосуються всіх, не лише ЛГБТ. Для останніх в Україні немає жодних законних обмежень щодо донорства крові. Сфера, в якій люди регулярно, добровільно та безоплатно рятують життя, не може бути нетерпимою до любові.

Донорство — не лише про обов’язок, а і про право

Бути донором — шляхетна місія, але це також і привілей. Не всі люди мають стан здоров’я, з яким можна ділитися кров’ю, і якщо ви донор — це ваша суперсила. Застарілі чи вигадані обмеження для донорів порушують наші права, тож ми маємо знати й захищати їх. Ваша кров переможе!

Ірина Славінська , співзасновниці ДонорUA та Президентки ГО «Всеукраїнська асоціація донорів України»

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією