Інтерв’ю зі співголовою Національного ЧСЧ-консорціуму Василем Маліковим

Повномасштабне вторгнення росії спровокувало значну вимушену міграцію населення зі східних, південних та північних областей країни. І на самому початку, мало хто був до цього готовий. Продовжуючи серію матеріалів про наші прихистки для ЛГБТІК+ та їх рідних, ми розкажемо історію першого координатора Дніпровського прихистку та одного з лідерів спільноти в Харкові, і за сумісництвом – співголови Національного ЧСЧ-консорціуму Василя Малікова.

Вітаємо, Василь! На початку повномасштабного вторгнення ви переїхали з Харкова до Дніпра, аби допомогти ГО «Альянс.Глобал» відкрити там прихисток. Розкажете про це?

У Харкові, ще до початку активних бойових дій, працював кабінет ГО «Альянс.Глобал», що надавав послуги з профілактики ВІЛ-інфекції. Коли бойові дії перекинулися на Харків, ці послуги довелося перепрофілювати до нових умов. Ми відправляли PrEP (доконтактну профілактику ВІЛ – ред.) поштою, і надавали консультації онлайн. Але не дивлячись на близькість російських військ, у місті залишалися усі «блага цивілізації».

Вже наступного дня «зупинився» громадський транспорт. Майже все припинило свою роботу, окрім комунальних служб. Наявність Інтернету та електропостачання дозволила бути на зв’язку з друзями й колегами. Основна загроза виходила із щоденних обстрілів армією рф, які траплялися майже в усіх районах міста.

На початку березня, коли центр міста знову почали закидати авіабомбами й ракетами, я евакуювався до Дніпра. Мені допоміг колега із правозахисного сектора, Павло Шваб. Він, разом з другом, евакуювали нас машиною у Дніпро.

У місті нас зустріли співробітники ком’юніті-центру для ЛГБТ MenSpace (ГО «Альянс.Глобал) та розмістили мене там, оскільки ком’юніті-центр перетворився на шелтер з початку широкомасштабних військових дій. Так ми стали першими мешканцями дніпровського «імпровізованого» прихистку, і я за згодою і у співпраці з місцевими співробітниками ГО «Альянс.Глобал» почав займатися його адмініструванням. Облаштоване нашвидкоруч приміщення почало приймати нових ЛГБТ-людей, і виникла потреба його розширення. Адже все більше людей зверталися до нас за допомогою, в основному з Харківської області, також з Донецької та Луганської. Ми почали шукати нове приміщення, паралельно розселяючи шукачів притулку по тимчасово орендованим квартирам. І згодом ми знайшли перше приміщення, яке вміщувало у себе більш ніж 10 осіб.

Що відбувалося у цей час в Харкові? Ви продовжували допомагати спільноті віддалено?

Так, я не припинив надавати допомогу харків’янам, знаходячись у Дніпрі. Давав інформаційні консультації, паралельно співпрацював зі співробітниками місцевого СНІД-центру. Вони, попри постійні обстріли міста, продовжували надавати послуги, роздавали терапію прямо на станціях метро, які слугували укриттям. У них не було жодної можливості відповідати на дзвінки у реєстратурі, тому я допомагав їм знаходити людей, які мали потребу у терапії. На жаль, хоч ми й робили усе можливе, тоді ми так і не змогли налагодити передачу АРВТ на тимчасово окупованих територіях Харківської області.

Коли ви повернулися до Харкова?

Фактично, щомісяця я приїжджав у Харків на декілька днів. Там я зустрічався із місцевими ґеями та бісексуалами, які отримували послуги профілактики ВІЛ. Наш офіс вцілів, попри постійні обстріли міста. На жаль, моя квартира була пошкоджена ними. Тому це були епізодичні візити. Але у травні запит спільноти на наші послуги став дуже високим. Загроза окупації зменшилася, а громадський транспорт частково поновив роботу, і я повернувся у місто. Одразу після цього ми налагодили наш гуманітарний напрям, почали видавати продуктові та гігієнічні набори представникам та представницям спільноти. Багато хлопців та дівчат, хто лишився у місті, майже не мали ресурсів для існування. Деякі були вимушені переселитися в інші райони міста. Важливий факт – Харків, попри усі загрози, залишився одним з небагатьох міст у Східному регіоні, куди переселялася спільнота з окупованих регіонів. Саме тому ми активно розгорнули допомогу переселенцям: ресурсну, з релокації, та іншу.

Хто допомагає харківській спільноті із ресурсами на цю діяльність?

З перших днів я отримав декілька пропозицій допомоги, наші знайомі й друзі, партнери по громадській діяльності швидко відгукнулися в цій критичній ситуації. Активісти, «Асоціація толерантної молоді» (“Tolerantiško jaunimo asociacija”) з Литви двічі направляли нам гуманітарні вантажі, продуктові та гігієнічні набори, одяг та постільну білизну. Також ми отримували допомогу від об’єднання організацій Німеччини, «Bündnis Queere Nothilfe Ukraine». Була також і низка приватних пожертв від наших знайомих з США, що дозволила допомагати з релокацією, закупівлею та відправкою деяких медичних препаратів.

Яка ще допомога надається у Харкові?

Окрім профілактики ВІЛ та ІПСШ, а також гуманітарної допомоги, ми надаємо психологічні консультації. З серпня у нас на постійній основі працює психолог за принципом «рівний рівному». Консультації надаються як онлайн, так і на базі офісу.

Додатково, ми допомагаємо військовим. Відправляємо місцевому підрозділу, що захищає місто, гуманітарні вантажі. Разом з цим, співпрацюємо із військовими волонтерами, у них постійно є ті чи інші запити, на які ми намагаємося (і знаходимо) необхідні ресурси. До нашого офісу за послугами з профілактики ВІЛ-інфекції звертаються й іноземні військові: мені пощастило познайомитися з геєм і «Drag King», які приїхали з іншого континенту і служать нині у лавах ЗСУ у якості іноземних добровольців.

Чи можна сказати, що Харків зараз повертається до життя?

Коли я приїздив у березні та квітні, Харків був схожий на ізольовані один від одного «селища». Деякі райони міста зазнали значних обстрілів, інші були більш-менш придатні для проживання. Громадський транспорт не працював, більшість закладів також.

У травні запрацював громадський транспорт, і місто потроху оживає. Працює метро, повертаються люди, і наша праця, разом із деякими іншими організаціями, теж забезпечує повернення Харкова до життя. Але, на жаль, в Харкові й зараз досить небезпечно знаходитись: кожного дня відбуваються артилерійські та ракетні обстріли, гинуть люди.

Чи можливе у майбутньому відкриття прихистку для ЛГБТІК+ та їх рідних у Харкові?

Прихисток у Харкові відкривати зараз доволі небезпечно, через постійну загрозу нових обстрілів міста. Рашисти постійно гатять по багатоквартирних будинках та гуртожитках, для них немає нічого святого. У таких умовах говорити про прихисток тут поки що рано. Як тільки ми переможемо у війні, й загрози обстрілів більше не буде, то надання соціальної та гуманітарної допомоги нашій спільноті буде вкрай актуальним під час етапу реконструкції та відновлення міста.

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією