Україна вже веде переговори про вступ до Європейського Союзу за Кластером 1 — блоком, який охоплює верховенство права, роботу демократичних інституцій та основні права людини. Саме цей кластер вважається фундаментальним для всього переговорного процесу.
Однак у сфері захисту ЛГБТК+ людей низка важливих реформ, про які Україна говорить уже не перший рік, досі залишається на рівні законопроєктів, планів і консультацій.
На це звернула увагу команда «Гей-альянс Україна», проаналізувавши виконання зобов’язань України перед ЄС. У фокусі організації — три великі напрями: правове визнання одностатевих пар, належне реагування на злочини та мову ненависті, а також сучасна процедура юридичного визнання гендеру. Окремим питанням залишається виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін і Марків проти України».
Реєстровані партнерства мали з’явитися ще у 2025 році
Одним із найбільш очевидних невиконаних зобов’язань залишаються реєстровані цивільні партнерства.
Урядова Дорожня карта передбачала їх запровадження до кінця третього кварталу 2025 року. Проте станом на серпень 2026-го відповідного закону в Україні немає.
У Верховній Раді перебувають законопроєкти №9103 та №12252, однак парламент їх досі не розглянув.
Проблема давно вийшла за межі символічної дискусії про те, чи має держава «визнавати» одностатеві пари. Йдеться про цілком практичні речі: спільне майно, спадкування, доступ до медичної інформації, можливість представляти інтереси партнера або партнерки, соціальні гарантії та правовий статус родини у випадку загибелі одного з партнерів.
Під час повномасштабної війни ці питання стали ще гострішими, особливо для ЛГБТК+ військових і їхніх партнерів.
Додаткову невизначеність створює проєкт нового Цивільного кодексу №15150. Якщо він замінить чинний Сімейний кодекс, законодавчий підхід, закладений у проєкті №12252, може потребувати перегляду.
Правозахисні організації також застерігають, що окремі положення нового кодексу здатні звузити саме поняття сім’ї та послабити захист одностатевих партнерів.
Тобто Україна ризикує опинитися у ситуації, коли давно очікувана реформа не лише затримується, а й мусить адаптуватися до нової правової конструкції ще до того, як встигла запрацювати.
Злочини ненависті та юридичне визнання гендеру
Другий великий блок — належне реагування держави на злочини, вчинені через упередження.
Законопроєкт №13597 пропонує прямо враховувати сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, визначати мотив нетерпимості й передбачити відповідальність за публічні заклики до насильства.
Для ЛГБТК+ спільноти це принципово важливо. Напад на людину через те, що вона є геєм, лесбійкою, бісексуальною чи трансгендерною людиною, має суспільний вимір, який відрізняє такий злочин від звичайного побутового конфлікту. Насильство у такому випадку спрямоване не лише проти конкретної людини, а й надсилає сигнал усій спільноті: «вам тут небезпечно».
Водночас законопроєкт №13597 досі залишається в комітеті.
Альтернативний проєкт №13597-2 робить більший акцент на адміністративній відповідальності за прояви дискримінації. Однак, як зазначає «Гей-альянс Україна», експертні висновки містять суттєві зауваження до запропонованого механізму, тож і він потребує доопрацювання.
Не менш проблемною залишається процедура юридичного визнання гендеру.
Сьогодні в Україні вона все ще передбачає отримання медичного свідоцтва. Тобто людина фактично має проходити медичну процедуру для того, щоб держава визнала її гендер юридично.
Такий підхід дедалі більше суперечить сучасним міжнародним стандартам. Парламентська асамблея Ради Європи рекомендує створювати доступні процедури, засновані на принципі самовизначення.
Змінився і підхід Всесвітньої організації охорони здоров’я. У МКХ-11 гендерна невідповідність більше не належить до категорії психічних розладів.
Іншими словами, міжнародні стандарти поступово відходять від ідеї, що трансгендерна людина має «доводити» свою ідентичність через медичний діагноз. Українська процедура поки що залишається прив’язаною саме до такого підходу.
Рішення ЄСПЛ уже є — тепер потрібні зміни в законодавстві
Ще одне зобов’язання України випливає не з політичної домовленості з Євросоюзом, а з рішення Європейського суду з прав людини.
У справі «Маймулахін і Марків проти України» ЄСПЛ встановив, що повна відсутність правового визнання та захисту одностатевих пар є дискримінаційною.
Окремі українські судові рішення вже можуть визнавати фактичні сімейні відносини між партнерами. Але цього недостатньо. Судове рішення в конкретній справі не створює універсального механізму, доступного для всіх одностатевих пар.
Саме тому реєстровані партнерства залишаються необхідною системною реформою.
Цікаво й те, що суспільна підтримка таких змін сьогодні значно вища, ніж це іноді можна припустити з політичної дискусії.
За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного у травні–червні 2026 року, 74% опитаних підтримують захист ЛГБТІК+ людей від дискримінації. Реєстровані партнерства підтримують 54%, а право одностатевих пар на усиновлення — 46%.
Ці цифри показують: суспільство вже значною мірою рухається вперед, тоді як законодавство все ще намагається його наздогнати.
Особливо показово це виглядає на тлі євроінтеграції.
ЛГБТК+ організації вже беруть участь у консультаціях, надають експертизу, аналізують законопроєкти та нагадують державі про міжнародні зобов’язання. Але самі консультації не можуть замінити ухвалених законів.
Європейська інтеграція вимірюється не кількістю зустрічей, декларацій чи красивих формулювань у дорожніх картах. Зрештою вона проявляється у тому, чи може конкретна людина захистити свої права у власній країні.
Чи може одностатева пара юридично оформити свої стосунки. Чи буде напад через гомофобію або трансфобію належно розслідуваний як злочин ненависті. Чи має трансгендерна людина доступ до гідної процедури зміни документів без зайвої медикалізації.
Саме такі питання і показують, наскільки європейські принципи працюють не на папері, а в реальному житті.
Україна вже почала переговори за Кластером 1. Наступний крок — перетворити давно сформульовані зобов’язання на закони та процедури, які справді захищають людей.