Проєктна менеджерка ГО «Точка опори ЮА» Марина Корчака представила організацію на зустрічі в Офісі Ради Європи в Україні, приуроченій до Дня молоді.
Участь у заході взяли представники та представниці національних молодіжних рад і молодіжних організацій. Вони знайомилися з роботою Ради Європи в Україні та обговорювали можливі формати співпраці з Реєстром збитків для України, а також із проєктами, пов’язаними з демократизацією та повоєнним відновленням країни.
Для «Точки опори ЮА» ця розмова стала можливістю окремо підняти теми, які часто залишаються на периферії молодіжної політики — безпеку ЛГБТК+ молоді, доступ до психологічної підтримки, правовий захист людей із вразливих груп і проблеми, з якими можуть зіткнутися квірні українці та українки після повернення з-за кордону.
Марина Корчака розповіла про роботу організації з молоддю, яка стикається з додатковими бар’єрами через свою ідентичність, досвід переміщення або наслідки війни.
Серед актуальних напрямів вона згадала дослідження безпеки та добробуту ЛГБТК+ молоді в Україні, яке проводить «Точка опори ЮА». Його мета — не просто зафіксувати проблеми, а зібрати дані, на які можна спиратися в адвокації змін на державному рівні.
«Молодіжна політика має враховувати реальний досвід молодих людей, зокрема тих, хто під час повномасштабної війни стикається з додатковими бар’єрами через свою ідентичність чи досвід вимушеного переміщення», — наголосила Корчака.
За її словами, важливо створювати не декларативну, а практичну систему підтримки — від доступу до психологічної допомоги до захисту прав молоді.
Окремо менеджерка анонсувала підготовку третього сезону чатботу «ЦЕНЕОК», присвяченого темі дискримінації та недискримінації.
Повернення в Україну — це також питання юридичної безпеки
Однією з ключових тем зустрічі стало становище внутрішньо переміщених людей і тих, хто після тривалого перебування за кордоном повертається в Україну.
Саме в цьому контексті Марина Корчака звернула увагу на проблему, яка безпосередньо стосується ЛГБТК+ українців та українок.
Під час повномасштабної війни багато людей були змушені виїхати до країн Європи. Частина одностатевих пар за цей час офіційно зареєструвала партнерство або іншим чином юридично оформила свої сімейні відносини за законодавством країни перебування.
Після повернення в Україну ці сім’ї можуть опинитися в правовому вакуумі.
Українське законодавство досі не передбачає інституту реєстрованого цивільного партнерства, а отже статус, який пара законно отримала за кордоном, тут може не мати належного юридичного визнання.
Для людей це означає не просто формальну різницю в документах.
Йдеться про спадкування, майнові питання, право представляти інтереси партнера чи партнерки, доступ до медичної інформації, соціальні гарантії та інші базові речі, які для юридично визнаних сімей зазвичай не потребують окремого доведення.
«Повернення — це також питання того, чи почуватиметься людина захищеною у власній державі. Якщо після повернення її сімейні відносини не отримують належного юридичного визнання, це може стати додатковим бар’єром для повернення та відновлення життя в Україні», — зазначила Корчака.
Ця проблема особливо важлива в контексті майбутнього відновлення країни.
Коли держава говорить про повернення громадян і громадянок з-за кордону, недостатньо зосереджуватися лише на житлі, роботі чи інфраструктурі. Не менш важливо, чи зможе людина повернутися зі своєю сім’єю і не втратити частину юридичних прав одразу після перетину кордону.
Для одностатевих пар це питання вже зараз є цілком практичним.
Людина може кілька років жити з партнером або партнеркою в іншій країні, офіційно оформити там стосунки, разом орендувати житло, мати спільні фінансові зобов’язання — і після повернення до України раптом знову стати для держави «сторонньою особою» щодо найближчої людини.
Саме тому правозахисні організації наполягають: політика відновлення має бути інклюзивною не на рівні гасел, а в конкретних механізмах.
«Повага до гідності та забезпечення прав людини мають бути невід’ємною частиною політики відновлення», — підкреслила представниця «Точки опори ЮА».
У ширшому сенсі ця дискусія показує, що майбутнє України після війни визначатиметься не лише відбудованими містами чи відновленою економікою.
Важливо й те, наскільки безпечною та справедливою буде країна для різних людей — зокрема для молоді, ЛГБТК+ спільноти, ВПО та тих, хто повертатиметься додому після років життя за кордоном.
І якщо держава справді хоче, щоб люди поверталися, їхні сім’ї та права не можуть ставати невидимими після повернення.